Вербалізація концепту «пам'ять» в українській літературній мові

КУПІНА ЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811. 161. 2’373

 

 

 

 

У кінці ХХ – на початку ХХІ століття ні в кого не викликає сумнівів статус мовознавства як базисної науки гуманітарного знання. Вагомість лінгвістики зумовлена самим об’єктом її вивчення – мовою, у якій формується і розвивається думка, кодується людський досвід і яка є засобом пізнання й аналізу світу. Таким чином, мова розглядається як засіб характеристики етносу. Вона сприймається як активний посередник між дійсністю й людиною, у зв’язку із чим дедалі частіше потрапляє у фокус уваги не лише лінгвістів, а й психологів, логіків, соціологів, культурологів, етнологів.

Сама ж лінгвістика, вбираючи в себе різнопланові підходи, стає поліпарадигмальною. Однак при цьому однією з домінантних рис сучасної філології є її антропоцентрична орієнтованість, що спричинилася до нового розуміння значення як результату концептуалізації й категоризації досвіду людини (М. Алефіренко, О. Кубрякова, М. Нікітін, О. Селіванова та ін.), поєднання логічного й емпіричного в лінгвокогнітивній діяльності людини як суб’єкта мови (М. Джонсон, Дж. Лакофф та ін.). Це зумовило появу нових дисциплін, сформованих на ґрунті традиційних, до числа яких входять лінгвоконцептологія й когнітивна лінгвістика, що мають на меті перш за все дослідження процесів концептуалізації зовнішнього й внутрішнього світу людини, розпредмечування ментального світу, закріпленого мовними знаковими формами, уможливлює з’ясування етапів розвитку людського мислення й свідомості, визначення закономірностей їх становлення тощо.

Для української лінгвоконцептології провідним завданням є всебічний аналіз концептів як складових мовної картини світу (МКС). Теоретичним підґрунтям сучасної лінгвоконцептології стали роботи як низки вітчизняних учених (А. Бєлової, Т. Вільчинської, І. Голубовської, С. Жаботинської, В. Жайворонка, А. Загнітка, В. Іващенко, В. Кононенка, Т. Космеди, О. Левченко, Л. Лисиченко, А. Приходька, Т. Радзієвської, О. Селіванової, М. Скаб, В. Старка, Н. Сукаленко, В. Ужченка та ін.), так і лінгвістів близького (М. Алефіренко, Н. Арутюнова, С. Аскольдов, О. Бабушкін, Т. Булигіна, С. Воркачов, В. Карасик, В. Колесов, М. Красавський, О. Кубрякова, Д. Лихачов, В. Маслова, М. Піменова, З. Попова, Г. Слишкін, Й. Стернін, Ю. Степанов, В. Телія, О. Шмельов та ін.) та далекого (Є. Бартмінський, А. Вежбицька, Ф. Джонсон-Лерд, Д. Лакофф, Р. Лангакер, Ч. Філмор, У. Чейф) зарубіжжя.

Актуальність дослідження зумовлена посиленою увагою науковців до культурно значущих концептів як складових концептуальної картини світу (ККС)  (А. Вежбицька, С. Воркачов, І. Голубовська, В. Жайворонок, Т. Космеда, Т. Радзієвська, М. Скаб, В. Ужченко, О. Шмельов, та ін.). Вивчення мовного вираження психічних феноменів уможливлює розкриття особливостей устрою і функціонування етнічної й індивідуальної мовної свідомості, самого ментального світу членів певного мовного колективу.

Концепт «пам’ять» є культурно значущим для більшості етноспільнот, оскільки характеризується глобальністю й універсальністю, що виявляється у вагомості цього психічного явища для життя будь-якої людини і суспільства. Він опинився в центрі активного дослідження російських лінгвокультурологів Н. Брагіної, М. Дмитровської, О. Кубрякової, В. Маслової, О. Ревзіної, В. Туровського, однак у вітчизняному мовознавстві й досі не потрапив у поле зору науковців, за винятком окремих статей Г. Губаревої і З. Гузенко, здійснених на матеріалі української фразеології. Відтак, не існує жодного комплексного монографічного дослідження концепту «пам’ять», здійсненого на широкому матеріалі української мови. Це визначає актуальність дисертаційного дослідження, спрямованого на комплексний аналіз засобів вербалізації концепту «пам’ять» в українській мові і виявлення структурно-смислових особливостей цього фрагмента МКС української етноспільноти.

Об’єктом дослідження є лексичні й фразеологічні одиниці української мови – вербалізатори концепту «пам’ять» у національній МКС.

Предмет аналізу – структурно-семантичні особливості й образний потенціал мовних репрезентантів концепту «пам’ять».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «Закономірності розвитку і функціонування української мови». Тема дисертації затверджена науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №42, реєстраційний номер 307/696 від 26. 05. 2008).

Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні особливостей вербалізації концепту «пам’ять» як структурно і змістовно складного багатовимірного мисленнєвого конструкта в українській мовній культурі.

Окреслена мета передбачає виконання таких завдань:

• визначити теоретичну базу й термінологічний апарат дисертаційного дослідження;
• з’ясувати тип і місце концепту «пам’ять» в українській концептосфері;
• схарактеризувати номінативні техніки вербалізації досліджуваного концепту в українській мові;
• визначити зміст поняттєвого компонента концепту «пам’ять» і засоби його вербалізації;
• установити засоби вербалізації ціннісної складової концепту через з’ясування його номінативного простору, для чого слід визначити ЛСП і ФСП концепту «пам’ять», синонімічні й антонімічні відношення між його лексемами-вербалізаторами;
• визначити основні метафоричні моделі концепту «пам’ять» як вербалізатори його образного компонента.

Фактичним матеріалом дослідження стали лексичні й фразеологічні одиниці, основні семантичні компоненти яких експлікують смисл «пам’ять» (відповідно 135 і 250 одиниць). Ілюстративним матеріалом є більш як 3000 контекстів уживання цих одиниць, дібраних переважно з текстів художньої літератури (ХІХ-ХХІ ст.)

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в україністиці здійснено комплексне дослідження одного з культурно значущих для української лінгвоспільноти концепту «пам’ять», проведено цілісний аналіз мовних репрезентантів концепту в парадигматичному, синтагматичному, епідигматичному аспектах; виявлено структурно-семантичні особливості й