Військове покликання: суть та специфіка реалізації в умовах розбудови збройних сил України (соціально-філософський аналіз)

 – визначені закономірності процесу формування військового покликання: залежність процесу формування військового покликання від домінуючої у суспільстві системи цінностей; залежність процесу формування військового покликання від рівня усвідомлення суспільством соціальної цінності армії, залежність процесу формування військового покликання від наявності у особи відповідних якостей і здібностей; 

 – виявлений механізм формування і основні шляхи реалізації військового покликання в умовах будівництва Збройних Сил України, головними із яких є: підвищення престижу військової служби; удосконалення системи військово-професійної орієнтації і професійного відбору; подальше становлення військово-патріотичного виховання молоді, особового складу Збройних Сил, усіх громадян України. 

Теоретичне і практичне значення дослідження. Основні положення і висновки дисертації складають теоретичну і методологічну основу подальшого дослідження проблем, пов’язаних із функціональним потенціалом військового покликання, визначенням його соціального статусу, конкретизації шляхів мотивації, сенсу життя військовослужбовця; у вивченні теоретичних проблем військово-професійної орієнтації і всебічного розвитку особливості військовослужбовця. 

Матеріали дисертації можуть бути використані в практиці виховної роботи, конкретних військово-соціологічних і культурологічних дослідженнях. Зібраний і систематизований матеріал може вживатись в процесі розробки навчальних курсів і викладання філософії, етики, спеціальних курсів з методології і методики виховної роботи у вищих військових навчальних закладах. Результати дослідження знайшли відображення в науково-дослідницькій роботі – 3Р №08703Р «Комплексні дослідження проблеми виховання у вищій військовій школі, розробка і впровадження програми всебічного виховання курсантів військово-інженерних училищ», що проводилась на базі кафедри філософії Харківського вищого військового командного інженерного училища ракетних військ. Звіт №3101 ХВВКІУ РВ, Харків, 1990. Результати дослідження знайшли реалізацію при розробці методичного посібника «Всебічне виховання курсантів у вищому військово-навчальному закладі», Харків, 1990, а також відображені в проміжному звіті по темі науково-дослідницької роботи «Формування і розвиток особистості курсантів у процесі гуманізації і гуманітаризації військової освіти», що проводиться на базі кафедри філософії Харківського військового університету, Харків, 1998. 

Особистий внесок пошукача. Всі принципові ідеї дослідження належать особисто пошукачу. Головні результати викладені в 12 наукових статтях і публікаціях (загальний обсяг – 3 др. аркуша). 

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні висновки обговорювалися на кафедрі філософії Харківського військового університету, кафедрі філософії Харківського державного університету, доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції «Девіантна поведінка неповнолітніх і молоді: можливості впливу» – Харків (1994) ; міжвузівській конференції «Філософія виживання» – Харків (1994) ; міжнародній науково-практичній конференції «Мир, війна, історія» (слов’янство в геополітичному просторі: підсумки війни з фашизмом і погляд у ХХІ століття) – Харків (1995) ; міжвузівській конференції «Філософія виживання у системі загальнолюдських цінностей» – Харків (1996) ; науково-практичній конференції у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди «Конфлікти і культура: розмаїття їх проявів» – Харків (1997) ; міжвузівському науково-методологічному семінарі «Нові соціальні технології у навчальному процесі вищої школи» – Харків (1998). 

Структура дисертації. Логіка вирішення завдань дослідження визначила його структуру і назву розділів. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, переліку використаних джерел. Обсяг дисертації – 169 сторінок, перелік використаних джерел має 252 найменування. 

 

 

У вступі розкривається актуальність теми, суть і стан розробки наукової проблеми, обґрунтовується необхідність проведення дослідження, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказується його теоретична і методологічна основа, новизна, теоретична і практична значимість дослідження і апробація результатів. 

У першому розділі «Методологічні проблеми військового покликання» досліджуються різні підходи в науковій розробці проблеми покликання і військового покликання, зокрема в історії філософії; аналізуються основні джерела дослідження процесів формування і реалізації військового покликання. Показано, що розробка проблеми військового покликання бере початок в античній філософії. Ряд положень, що стосується покликання, зокрема військового, висловлені мислителями античності, одержали подальший розвиток в працях І. Канта, Г. Гегеля, М. Вебера, Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, Е. Фромма, К. Ясперса та інших філософів. 

Теоретико-методологічні основи дослідження військового покликання становлять теоретичні положення, запропоновані в працях відомих спеціалістів в сфері теорії проблем діяльності, цілеполягання і самореалізації особистості К.А. Абульханової-Славської, Л.Н. Когана, Є.К. Бистрицького, І.О. Мартинюка, Л.В. Сохань, В.Г. Табачковського, М.В. Цюрупи, А.І. Яценко та інших. 

Військове покликання має історичні модифікації, що стосуються його феноменальних позицій і інтерпретаційних можливостей. Якщо в доіндустріальному суспільстві покликання розумілось як деяка фатальна визначеність способу життя певних соціальних спільностей, то із зростанням соціальної свободи індивіда, із збільшенням можливих варіантів життєвих виборів ідея фатальної визначеності людини втрачає своє значення, а військове покликання стає однією з професійних інтенцій. Розглядаючи дану тенденцію, дисертант робить висновок, що військове покликання має конструктивний вплив на генеральну життєву мету особистості військовослужбовця. Воно засноване на суттєвих нахилах особистості і виступає як детермінована потребами суспільства, індивідуальними психофізіологічними особливостями, здібностями і потребами індивіда, його спрямованість на військову діяльність на основі переконання в тому, що військова служба забезпечить можливості для найбільш повної реалізації духовних і фізичних сил і потенцій, самореалізації і утвердження в суспільстві. Військове покликання виконує функцію включення людини в суспільне життя індивідуально-певним чином, а саме шляхом присвячення справі захисту інтересів Вітчизни в лавах її Збройних Сил і відіграє роль чинника детермінації діяльності особистості, організації її життя, надання осмисленості, цілеспрямованості і результативності. 

На думку дисертанта, у формуванні індивіда військове покликання виступає як уява про необхідну діяльність, що є ідеальною причиною