Вплив факторів сугестії та групової трансценденції модусів регулювання поведінки індивіда на потенційну криміногенність

 

Р. -В. В. Кісіль

 

Проаналізовано провідні аспекти впливу феноменів сугестії та колективізації психоемоційного стану на здатність індивіда до іманентної нормо- регуляції. Досліджено проблематичні аспекти процесу кваліфікації кримінального правопорушення в контексті ідентифікації наявності всіх елементів суб’єктивної сторони діяння, вчиненого постфактум цілеспрямованого психо- корекційного впливу на індивіда. Обґрунтовано необхідність розробки та впровадження якісно нової методики ідентифікації психічного стану індивіда в контексті притягнення до кримінальної відповідальності.

Ключові слова: фактор, право, сугестія, гіпноз, психокорекція, кваліфікація, кримінальне правопорушення.

Постановка проблеми. Значення факторів, які відіграють роль індивідуальних терморегуляторів поведінки людини, складно переоцінити у контексті ідентифікації фундаментальних доктринальних базисів не лише психологічних напрямів наукового вчення, але й таких суто праксеологічних сфер пізнання, як кримінальне право та кримінологія. Оскільки визначальними критеріями ефективності формування демократичного суспільства, що діє на засадах законності, є облікова чисельність кримінальних правопорушень, учинених на території окремої частини чи всієї політико-територіальної організації публічної влади (рівень злочинності) та адекватна організація механізмів пре- венції та протидії злочинності, аксіоматичним видається тезис щодо пріоритетної необхідності деталізації та глибинної гносеологічної операціоналізації психоемоційної компоненти у детерміна- ційному осередку кримінально-протиправної поведінки і індивідів, і соціальних груп.

Стан дослідження. Проблематиці наукового пізнання феномена факторів, детермінуючих певні типи соціально значущих поведінкових реакцій індивідів присвячені праці багатьох учених-біхевіористів, зокрема:  Вотсона Джона,  Торндайка Едворда,  Едворда Толмена,  Голла Кларка, Роуз-Аккерман Сьюзан, Скіннера Берреса Фредеріка тощо.

Метою цієї статті є репрезентація феноменів транссуб’єкти- візації детермінаційного осередку кримінально значущої поведінки індивідів та окремих груп як факторів каталізації криміногенної поведінки.

Виклад основних положень. Полікомпонентність, а відтак і складність людського життя, зумовлені процесами первинної та подальших етапів соціалізації детермінують дифузивність детермінацій- ної сфери поведінки індивіда. Напрям наукового вчення, що охоплює проблематику форм та факторів впливу на поведінку людини, – біхевіоризм (від англ. behavior – «поведінка») – один із напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення [1, с. 47-48].

Як «наука про поведінку» біхевіоризм замінив емпіричну психологію в ХХ ст. Новий напрям намагався сформувати психологію не на ідеалістичній, а на матеріалістичній основі.

Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступному об’єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани. Біхевіо- ристи не змогли сформувати дійсно наукову психологію, оскільки їх погляди на поводження людини ґрунтувалися на механістичному матеріалізмі. 

Біхевіористи стверджували, що наука повинна вивчати свій предмет винятково об’єктивними (спрямованими на пізнання зовнішніх об’єктів і явищ, а не внутрішніх суб’єктивних переживань) методами, як єдино науковими, тобто за допомогою об’єктивного спостереження й об’єктивного експерименту.

Предметом психології має бути поведінка людини, під якою бі- хевіористи розуміли дії та вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, як вона виконує ті чи інші дії, як говорить, яка міміка її обличчя, тобто все те, що доступно для зовнішнього спостереження за допомогою органів чуттів, і має, на думку біхевіористів, вивчати психологія, сформована на матеріалістичних засадах.

За вченням біхевіористів,  поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул-реакція».

Під реакціями біхевіористи розуміють рухи людини, чинені під час виконання тієї або іншої дії; під стимулами - доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Оскільки між стимулами та реакціями існує закономірний зв’язок, то, знаючи причини цього зв’язку та вивчивши, які стимули викликають ті чи інші реакції, можна, стверджують біхевіористи, безпомилково домагатися від людини потрібної поведінки,  зовсім не звертаючись до її внутрішнього психічного переживання.

Згідно з ученням біхевіористів, причинні зв’язки, які закономірно визначають поведінку людини, є у взаємодії зовнішніх фізичних факторів із діями людини. Ні бажання,  ні відчуття людини не можуть слугувати причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні і можуть бути викликані тільки матеріальними причинами. Такими причинами можуть бути звук, або яке-небудь зорове чи температурне роздратування, що діє на організм і закономірно викликає відповідні нервово-м’язові процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.

Психічні процеси, на думку біхевіористів, лише епіфеномени,  тобто додаткові явища, що знаходяться поза причинними зв’язками, що існують між дійсними явищами або феноменами. Тільки у світі феноменів  (матеріальних явищ) існують причинні зв’язки, завдяки яким одне з цих явищ є причиною, інше – наслідком.

Необіхевіоризм розглядає людину як складно організовану систему – форму відображення, рефлексії та реагування на численні збудники екстернального (зовнішнього) та інфернального (внутрішнього) характеру [2, с. 124]. В ідеальних умовах мотиваційна сфера людини охоплює мотиви, проектовані через призму потреб та інтересів носія, скоректовані на ценз соціальної прийнятності реалізації методів сатисфакції таких потреб. Однак це лише ідеальний, теоретичний вимір концепції поведінки індивіда.

Насправді, соціальна дійсність зумовлює інтеріоризацію численних факторів, які дестабілізують наведену модель норморегуляції: сугестивні фактори; колективізація психоемоційної сфери; інші фактори трансформації типової схеми реалізації поведінки.

Основною з форм вияву феномена екстракорпорації мотивів кримінально-протиправної поведінки є «сугестія – навіювання, голосова заборона. Сугестор – людина, яка маніпулює (навіює) ; сугеренд – об’єкт