Вплив комунікативних здібностей майбутнього керівника на характер міжособистісних стосунків у колективі

 

Бялик Оксана Василівна

 

Анотація. У статті розглядаються такі поняття, як комунікація, що є одним з центральних у системі психологічного знання, та міжособистісні стосунки, які можуть бути реалізовані лише в спілкуванні. Комунікація об’єктивно породжується сумісною життєдіяльністю людей в системах, їх зовнішніх відносин з соціальним середовищем і внутрішньогруповими міжособистісними відносинами. Міжособистісні стосунки будуються на основі ділових і емоційних оцінок, а також переваг вибору людьми один одного.

Ключові слова: комунікація, особистісні стосунки, комунікабельність, трудовий колектив, керівник, замкнутість.

Постановка проблеми. Досвід свідчить, що рівень професіоналізму керівників визначається не тільки їх теоретичною та практичною підготовленістю, а й умінням спілкуватися зі своїми підлеглими, тобто особистими якостями і здібностями керувати людьми. Психологічна некомпетентність керівника не тільки призводить до зниження ефективності його діяльності, складнощів у спілкуванні з підлеглими, але, в першу чергу, за неї розплачується він сам. Тому для того, щоб ефективно здійснювати свою діяльність керівники повинні володіти наукою і мистецтвом спілкування, їм необхідні знання основних закономірностей і механізмів цього процесу, його структури і форм, вони повинні вміло користуватися конкретними прийомами ефективної взаємодії і, нарешті, мати високорозвинені комунікативні здібності. Від того, наскільки розвинена в керівника педагогічного колективу здатність до управлінської комунікації, залежить: діагностика творчого потенціалу викладачів та реалізація диференційованих програм їх розвитку; стимулювання і підтримка творчих зусиль педагогів в освітньому процесі; становлення комунікативного простору взаємодії суб'єктів демократичного управління; створення ситуацій осо- бистісного та професійного саморозвитку педагогів; морально-психологічний клімат в установі, ефективність виконання працівниками доручень і їх задоволеність своєю працею; взаємини з батьками, з органами державної влади і управління освітою, а також іншими установами.

Аналіз останніх джерел та публікацій показує, що для сучасної теорії і практики велике значення мають: філософська концепція діалогу (М. Бахтін, М. Бубер, В. Біблер) ; психологічна теорія особистості (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, О. Петровський, С. Рубінштейн) ; соціально-психологічні теорії співвідношення спілкування і діяльності (Б. Ананьєв, Г. Андреєва, М. Каган, Б. Ломов, С. Рубін- штейн та ін.) ; психолого-педагогічні концепції взаємодії в процесі навчання (І. Зимова, І. Котова, С. Смирнов, Є. Шиянов) ; дослідження проблем культури педагогічного спілкування, комунікативної компетентності педагога, шляхів підвищення ефективності педагогічної комунікації (А. Бодальов, Н. Бордовська, О. Даниленко, І. Ісаєв, В. Кан-Калик, Н. Кузьміна, О. Мудрик, А. Реан, В. Сластьонін, Н. Щуркова та ін.) ; ідеї гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки (М. Алексєєв, Є. Бондаревська, К. Роджерс, В. Сєриков, І. Якиманська та ін.) ; теорія творчого розвитку і саморозвитку (В. Андреєв). Значну роль виконує осмислення діалогу з погляду мовної культури (Л. Антропова, О. Баскаков, Ю. Жуков, М. Смирнова, В. Соколова, З. Смєлкова, Н. Колетвинова та ін.).

Виділення раніше невирішених частин загальної проблеми. Комунікативна поведінка керівника знаходить своє відображення в стилях і методах його управління. Описуючи портрет сучасного менеджера освіти, варто надати характеристику процесу комунікації і навичкам спілкування керівника педагогічного колективу. До навичок спілкування керівника школи або вузу відносять: здатність до ефективної взаємодії з вищим керівництвом, колегами, педагогами, учнями та їх батьками; здатність забезпечувати собі підтримку на кожному організаційному рівні спілкування; вміння аналізувати кожну точку зору; вміння контролювати стреси і кризові ситуації; вміння запобігати конфліктам і ефективно вирішувати їх. Саме зазначені пункти варто розглянути якомога ширше.

Ціль статті полягає у науковому обґрунто- ванні оптимальних шляхів формування діалогічних умінь майбутнього керівника ВПНЗ.

Виклад основного матеріалу. Важливою умовою взаємодії людей у колективі є комунікація. Поняття «комунікація» є одним з центральних у системі психологічного знання. «Комунікація – це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виник із потреб сумісної діяльності» [7; ст.. 78].

Комунікація включає:

• обмін інформацією між суб’єктами діяльності, співробітниками в групах, а також між групами;
• здійснення сумісної стратегії діяльності, в яку входять суб’єкти спілкування;
• сприймання і розуміння людьми один одного в процесі вирішення сумісних завдань.

Інколи поняття «комунікація» і «міжосо- бистісні стосунки» ототожнюються. Хоча ці поняття взаємопов’язані, вони не тотожні. Поняття «комунікація» має більш широкий зміст. Вона об’єктивно породжується сумісною життєдіяльністю людей в системах, їх зовнішніх відносин з соціальним середовищем і внутрішньогруповими міжособистісними відносинами. Міжособистісні стосунки будуються на основі ділових і емоційних оцінок, а також переваг вибору людьми один одного.

Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності.

Комунікація розглядається як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але саме завдяки комунікації або спілкуванню діяльність організовується. Під час комунікації відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв’язки та стосунки між людьми. Однією з особливостей спілкування є формування міжосо- бистісних стосунків.

Виходячи з функцій спілкування, називають три його сторони:

• комунікативну (обмін інформацією),
• інтерактивну (взаємодію)
• перцептивну (розуміння людини людиною).

Важко переоцінити важливість комунікативного спілкування в міжособистісних стосунках колективу – невербального та вербального спілкування. Шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації, візуального контакту (очима) в діловому спілкуванні оцінюють правильність, щирість мовної інформації, наміри учасників.

«Комунікативна взаємодія людей у колективі відбувається переважно у вербальній (словесній) формі – в процесі мовного спілкування. Акт вербальної комунікації – це діалог, що складається з промовляння та слухання» [2]. Так само, як важливо