Вплив політичної та ідеологічної системи на повсякденне життя вчительства УРСР (друга половина 1950-х – перша половина 1960-х рр..)

Основу масово-політичної роботи освітян складала лекційно-агітаційна діяльність. Протягом досліджуваного періоду лекційна робота інтелігенції стала основним методом ідеологічного впливу на населення. На відміну від інших методів пропаганди, вона мала значну перевагу, адже знаходячись серед людей, безпосередньо контактуючи з ними, лектор не лише відчував їх настрої, але й відповідно реагував на них, впливав на суспільну свідомість. Таким чином, за допомогою систематичного читання доповідей, лектори здатні були сформувати світогляд громадян.

Педагоги проводили лекції на різноманітну тематику – на них висвітлювалися ідеї марксистсько-ленінської теорії, політика Комуністичної партії, досягнення науки, техніки, культури, аналізувалися важливі історичні події. Також під час лекцій піднімалася проблематика поточної політичної ситуації, доносилися до слухачів нові рішення керівництва країни. Загалом, лекційна робота будувалася таким чином, щоб кожне рішення партії та уряду доводилося до населення.

Особливого значення партійне керівництво надавало лекційній роботі серед селян. При сільських радах та клубах створювалися спеціальні лекторії, в яких вчителі за графіком організовували лекції, вечори запитань- відповідей, проводили бесіди на політичні, науково- технічні та історичні теми. Так, протягом 1954 р. педагоги Херсонської області прочитали в сільських лекторіях понад 900 лекцій та провели близько 2500 бесід з населенням[17, арк. 187]. Лише у Підкамінському районі Львівської області в 1955-1956 навчальному році освітяни виступили із 311 лекціями[6, арк. 41].

Окрім проведення лекцій в сільських лекторіях, на вчителів також покладалося завдання організовувати виступи безпосередньо на робочих місцях колгоспників. За кожним вчителем закріплювався колектив певної бригади чи ферми, для якого педагог згідно плану в середньому раз або два на тиждень повинен був прочитати доповідь під час роботи в полі. В середньому один вчитель-лектор на рік проводив по 20-30 лекцій.

На відміну від лекційної роботи, агітаційна діяльність освітян полягала в роз’ ясненні населенню основних рішень пленумів ЦК КПРС та КПУ, Верховної Ради СРСР та УРСР, Ради Міністрів СРСР та УРСР, подій міжнародної та внутрішньої політики тощо. Із усіх видів масово-політичної роботи, яку проводили вчителі серед населення, саме агітаційною діяльністю було охоплено найбільше педагогів. Так, протягом 1955-1956 рр. у Житомирській області вони складали 75% від загальної кількості освітян[24, арк. 77], у Львівській – 73, 4% [25, арк. 26], в Закарпатській – 70, 2% [25, арк. 8], в Кримській- 67, 9% [24, арк. 35], в Харківській – 56, 2% [18, арк. 62]. Загалом станом на 1 серпня 1964 р. в УРСР нараховувалося понад 250 тис. вчителів-агітаторів, що складало понад 62% від загальної кількості освітян республіки[9, с. 45].

Партійне керівництво залучало вчителів-агітаторів і до політичної пропаганди під час виборів до Верховної Ради, місцевих рад, народних судів. За педагогами закріплювалися вулиці або квартали, з жителями яких вони проводили бесіди, читали лекції на політичну тематику. Так, зусиллями вчителів-агітаторів Ново- Водолазького району Харківської області протягом 1955 р. було проведено понад 1800 бесід із населенням та прочитано близько 500 лекцій[18, арк. 17]. А педагогами Кам’янсько-Дніпровського району

Запорізької області протягом 1960-1961 навчального року було прочитано для населення 936 лекцій, для батьків – 466 та проведено понад 2100 бесід [4, арк. 135]. Крім того, вчителі брали участь у виборчому процесі: були членами виборчих комісій, оформлювали агітаційні пункти, виборчі дільниці, перевіряли списки виборців тощо.

Важливе значення у масово-політичній роботі педагогів належало також атеїстичній пропаганді. Протягом досліджуваного періоду ЦК КПУ прийняв низку постанов (“Про недоліки науково-атеїстичної пропаганди і заходи до її поліпшення” (12 лютого 1959 р.), “Про стан і заходи поліпшення науково- атеїстичного виховання працівників в УРСР” (9 жовтня 1962 р.), якими зобов’язав місцеві партійні та радянські органи посилити боротьбу з релігійними почуттями в суспільстві. Як наслідок, до антирелігійної пропаганди серед населення долучалися працівники державних установ, у числі яких були й вчителі.

Антирелігійна пропаганда, так само як і політична, забезпечувалася шляхом систематичного проведення лекцій атеїстичного змісту. Для цього створювалися спеціальні лекторії та школи атеїстів, куди, окрім працівників підприємств та організацій, запрошували також і віруючих осіб. Так, у 1960 р. в УРСР працювало понад 13 тис. таких лекторіїв [10, с. 197].

У боротьбі з релігійними переконаннями населення активно використовувалися наукові досягнення країни. З метою їх популяризації були створені “Товариство з поширення політичних та наукових знань” та товариство “Знання”. У різні роки в цих осередках працювало від 200 до 400 тис. осіб- вчені, інженери, викладачі, лікарі, працівники державного та партійного апарату, митці [9, с. 53]. Також у діяльності товариств брали участь і освітяни. Лише у “Товаристві з поширення політичних і наукових знань” у 1959 р. налічувалося понад 98 тис. педагогів (половина всіх його членів) [13, арк. 83]. Учасники товариств, під час лекційної роботи основну увагу зосереджували на доповідях про розвиток радянської науки, застосуванні її законів у повсякденному житті, з наукової точки зору пояснювали різноманітні природні, фізичні та хімічні явища. Так, лише в Івано-Франківській області завдяки педагогам-членам наукових товариств протягом 1962 р. було прочитано понад 8 тис. лекцій з питань наукового атеїзму [5, арк. 59].

Важливе значення в антирелігійній пропаганді відігравали пересувні планетарії, в яких педагоги- географи демонстрували наукові знання про Всесвіт, а також кіно, за допомогою якого проводилися кінолекторії з показом атеїстичних фільмів.

Окрім масових антирелігійних заходів, використовувалася також й інша форма атеїстичної пропаганди – проведення індивідуальних бесід з віруючими. Особливо активно цей метод масово- політичної роботи застосовувався в сільській місцевості, де найсильніше зберігалися релігійні традиції. За кожним віруючим закріплювався агітатор – партійний працівник, передовик виробництва чи вчитель. Вони відвідували будинки робітників і колгоспників та в індивідуальній розмові переконували їх відмовитися від релігійних обрядів і таїнств. Крім того, пояснювали їм явища природи та суспільного життя, доводили, що Біблійна інформація є суперечливою, читали атеїстичну літературу. Саме така індивідуальна робота вважалася найефективнішим методом у боротьбі з релігійними переконаннями населення.

Ефективність роботи педагогів із проведення антирелігійної пропаганди сприяла включенню їх до спеціальних комісій з контролю за додержанням законодавства про культи. Вони створювалися при радах депутатів у тих населених пунктах, де існували зареєстровані релігійні об’єднання. Основне їх завдання полягало в перевірці богослужінь та релігійних таїнств, а також їх учасників. Так, у 1961 р. в Миколаївській області організовано 19 міських, районних та сільських комісій, в яких нараховувалося 130 осіб. Вчителі в цих комісіях складали п’яту частину [22, арк. 123]. Вони відвідували храми підчас церковних свят і слідкували за тим, щоб учні не брали участь у релігійних таїнствах. Крім того, педагоги брали учать у діяльності “Клубів войовничого атеїста”, пересувних університетах атеїзму, радах сприяння атеїстичному вихованню тощо.

Отже, політико-ідеологічна система другої половини 1950-х – першої половини 1960-х рр. стала основним формуючим чинником соціокультурної складової повсякденності вчителів. У радянському суспільстві педагоги виконували важливу роль провідників державної ідеології. Саме вони, разом із членами партійних організацій, були покликані формувати суспільну свідомість. Обов’ язковим навантаженням для освітян УРСР стала масово- політична робота серед населення. Читаючи лекції з політичної тематики, марксистсько-ленінської теорії, досягнень радянської науки і техніки, роз’ яснюючи основні рішення центральних органів влади, міжнародної та внутрішньої політики, проводячи атеїстичну пропаганду – вчителі сприяли забезпеченню ідеологічного контролю влади над громадянами.

Розуміючи важливе значення педагогів в ідеологічній обробці населення, партійне керівництво залучало їх до різноманітних форм політичного навчання – семінарів, гуртків, лекторіїв – де знову і знову насаджувалися догми комуністичної моралі. Вчителів примушували брати участь у таких заняттях, так само як і займатися самоосвітою – вивчати праці основоположників марксизму-ленінізму, програми партії, її рішення тощо.

Проте, незважаючи на те, що педагогічна інтелігенція за рахунок систематичної ідеологічної обробки та політичного тиску була перетворена на гвинтик ідеологічної системи тоталітарної держави, вона змогла пристосуватися до реалій повсякденності та зберегти національну ідентичність.