Вплив процесу харчування на життя українців у формуванні ефективних соціальних комунікацій на телебаченні

Для визначення ставлення саме українців до процесу харчування ми провели соціологічне опитування 800 респондентів з чотирьох регіонів України – Півночі (Київ), Півдня (Одеса), Сходу (Полтава) та Заходу (Чернівці). Результати відповідей на запитання анкети «Чим є для Вас процес харчування?» виявило, що українцям притаманне майже полярне сприйняття щоденної їжі – близько половини респондентів сприймають процес харчування як вимушену життєву необхідність. На противагу такій частині населення інша вагома частина опитаних вбачає у «поїданні» естетично- духовне задоволення. Результати опитування ми оформили в табл. 1. Аналіз показників, поданих у табл. 1, дозволяє стверджувати, що третя за кількістю ствердних відповідей категорія респондентів вважає процес харчування приводом для спілкування. Зовсім мало людей вважають, що на їжу шкода витрачати час, лише у Полтаві (13, 07%) та Одесі (9, 5%) аналізований фактор є суттєвим у середньому для кожного десятого мешканця. Але така кількість аудиторії не впливає на формування рейтингів кулінарних шоу, тому зважати на людей із позицією «шкода витрачати час на процес харчування» виробникам гастрономічних проектів не варто, на наш погляд.

Необхідно, на нашу думку, зосередитися на групах «вимушена життєва необхідність», «естетично-духовне задоволення» та «привід для спілкування», оскільки кожна із згаданих категорій вимагає певної побудови формату того чи іншого кулінарного проекту. Якщо виробники прагнуть залучити аудиторію, для якої їжа є вимушеним актом, то й побудова, і зміст програми мають бути максимально прикладними, здебільшого повчальними, просвітницькими, із великою кількістю кулінарних порад і класичною демонстрацією приготування страви. Рецептура страв у таких проектах має бути простою і з використанням доступних продуктів. Аналіз показників табл. 1 свідчить про те, що особливо прихильно сприймуть програми, створені за такими соціально-комунікаційними технологіями, люди в Києві (45, 83%) і Чернівцях (58%), що, свідчить про значну кількість тамтешніх мешканців, яким немає можливості витрачати багато часу на розваги й певні життєві задоволення. Очевидно, у столиці та на Буковині більше людей, ніж будь де, змушені займатися бізнесом, виробництвом, зароблянням грошей.

Категорія «романтиків», під яку, на наш погляд, підпадають люди, які сприймають процес харчування як естетично-художнє задоволення та привід для спілкування, спонукають творцівкулінарних шоу до використання більшого арсеналу соціально-комунікаційних технологій.

 

 

 

Для аудиторії, яка вбачає у процесі спілкування естетично-духовне задоволення та привід для спілкування, доцільним буде залучення до участі у проектах відомих людей, велике значення має зовнішній вигляд кухні та декорації, естетика презентації готових страв, більша кількість цікавої, пізнавальної інформації, що виходить за рамки презентації простої рецептури приготування їжі. Саме зазначена категорія аудиторії змушує телевізійників постійно трансформувати формати кулінарних шоу, щоб підтримувати високий рівень цікавості глядачів. Люди, для яких їжа є приводом для спілкування, найбільш активно підтримують ігрові формати кулінарних поєдинків, стежать за гастрономічними подорожами, готові вболівати за перебігом пристрастей, що інколи вирують на знімальних майданчиках гастрономічних реаліті- шоу. Сумарно категорія «романтиків» (третій і четвертий варіант відповіді) об’єднує 47, 92% киян (31, 25% + 16, 67% = 47, 92%), одеситів (42% + 9, 5% = 51, 5%) та полтавців (34, 17% + 17, 59% = 51, 76%). Аналізовані показники свідчать про те, що кожен другий мешканець Півночі, Півдня та Сходу України отримує задоволення від їжі та застільних розмов. Останнє робить таких людей потенційною аудиторією різноманітних кулінарних шоу. Найменше готові радіти трапезам та супутнім бесідам у Чернівцях – лише третина населення (25, 5% + 8, 5% = 34%). Описану обставину варто враховувати виробникам регіональних кулінарних шоу, адже глядач на Буковині ще не готовий до значних телевізійних кулінарних експериментів, його цілком влаштують класичні гастрономічні програми з демонстрацією процесу приготування нескладних страв.

Закінчуючи розглядати ставлення українців до процесу харчування, зазначимо, що варіант «інше» обрали мало респондентів – у середньому 2% від загальної кількості в усіх регіонах, окрім Чернівців, де мають власну точку зору щодо відповідей на поставлене питання 4, 5% опитаних. Серед відповідей на відкрите запитання «інше» є такі: «процес підтримання метаболічного гомеостазу» (чоловік, студент, 20 років), «для набору ваги» (чоловік, студент, 21 рік), «відпочинок» (жінка, студентка, 21 рік), «привід випити» (чоловік, дизайнер, 34 роки). Характер висловлювань, соціальний статус (студенти та представник творчої професії) й молодий вік авторів дають підстави стверджувати, що цитовані вербальні реакції опитуваних є або проявом почуття гумору, або притаманним молодості та чоловічій статі прагненням бути сильним та фізично привабливим (теза про набір ваги прозвучала в анкетах лише чоловіків). Загалом же малочисельність висловлювань «інше» дає підстави стверджувати, що ми правильно окреслили фактори впливу процесу харчування на життя українців.

Як же часто телеглядачі дивляться по телебаченню програми про їжу? Адже ми вже знаємо з попереднього аналізу, що більшій частині населення країни царина харчування принаймні небайдужа. Результати відповідей по регіонах на поставлене питання №2 ми навели у табл. 2. «Активність телеаудиторії кулінарних шоу».

 

 

Активними глядачами програм про їжу та її приготування вважають себе в середньому 20% респондентів. Найбільш віддані глядачі живуть в Одесі (24%) та Полтаві (23, 12%), менший відсоток фанатів кулінарних шоу виявився в Києві та Чернівцях (по 15%).

Ширший у порівняні з активними глядачами масив аудиторії дивляться гастрономічні передачі час від часу – від 23, 12% у Полтаві, до 40% у Чернівцях. Позиція «інколи дивлюся кулінарні телешоу» дозволяє нам віднести групу респондентів, що її обрали, до цільової аудиторії кулінарних проектів. Сумарно разом із більш постійними глядачами вони складають половину усієї аудиторії: Київ

50%, Одеса – 57, 5%, Полтава – 46, 24%, Чернівці 55%.

Негативно (для творців досліджуваного контенту) працює аудиторія, яка дивиться кулінарні шоу «дуже рідко» або взагалі нехтує ними. Статистика респондентів, які обрали третій і четвертий варіанти відповіді на питання «Як часто Ви дивитеся кулінарні шоу?» разом складає у Києві 47, 39%, Одесі – 40%, Полтаві – 38, 7%, Чернівцях – 44%. Дуже рідко переглядають кулінарні програми приблизно третина глядачів в усіх куточках країни, категорично не сприймають такі програми найбільше людей у Чернівцях (18%), що пояснюється, на наш погляд, попереднім висновком, адже для 58% мешканців Буковини харчування це лише вимушена життєва необхідність. Не цікавляться кулінарними проектами також 13, 54% киян та 15% одеситів. Майже немає байдужих до телешоу про їжу у Полтаві – там лише 3, 02% ніколи їх не дивляться. Ми пояснюємо такий показник особливістю менталітету та мононаціональні™ регіональної полтавської кухні, де саме українська складова найбільше збереглася. Для кореневих українців питання харчування та пієтетного ставлення до їжі завжди було важливим і майже сакральним. Для мешканців Полтавщини поговорити про їжу і подивитися кулінарну програму природно, про що свідчать кращі зразки опису процесу харчування, що залишили у свої творах в українській та російській літературі уродженці цього краю І. П. Котляревський та М. В. Гоголь. Полтавців, очевидно, приваблює простота кулінарних шоу, їхня доступність длярозуміння, адже за словами французької докумен- талістки Анн Жорже, «для написання кулінарних рецептів не потрібно бути великим вченим або належати до певного соціального прошарку. Кожна людина коли-небудь любила ту чи іншу страву і хоче про неї розповісти... Записувати ці спогади - це спосіб зберегти їх» [Певзнер Г ]. Додамо, «записувати» стосовно перегляду телешоу тотожне поняттю «дивитися», тобто «записувати» рецептуру страви спочатку у своїй пам’яті, а потім і в родинних кулінарних записниках. Очевидно, на Полтавщині така традиція жива, про що свідчить відсутність там небайдужих щодо перегляду кулінарних шоу людей.

Закінчуючи розгляд питання рівня уваги глядачів до кулінарних шоу, зазначимо, що майже немає людей, які взагалі не знають про їх існування. Таких виявилося менше 2% у середньому по всіх регіонах, що дозволяє нам не брати до уваги як фактор впливу цю частину аудиторії.

Висновки і пропозиції. Отже, проведений аналіз дозволяє з’ясувати, що телевізійна аудиторія поділена навпіл на людей, які цікавляться кулінарними проектами (їх трішечки більше) та такими, котрі залишаються до них байдужими. Вважаємо такий висновок свідченням норми, оскільки програми про їжу не відносяться до найбільш масових та затребуваних усіма прошарками суспільства, їх ніколи не ставлять у прайм-тайм (за винятком деяких, формат яких максимально трансформований до жанру розваг та реаліті-шоу). Тому виробникам кулінарних шоу треба боротися не за розширення кількості глядачів, а за збереження існуючих сим- патиків, число яких (понад 50% від загальної кількості телеаудиторії) все ж таки залишається надто вагомим як для рекламодавців, так і для формування загального рейтингу каналів-мовників.

Тому питання гастрономічної культури, а саме її телевізійної презентації, сьогодні виявляються актуальними з позицій культурологічного, філософського знання, заслуговують прискіпливого теоретичного вивчення.

Ми не знайшли жодного фундаментального дослідження кулінарних шоу, яке б дозволило виокремити саме аналіз та розбір телепередач на гастрономічну тематику в самостійний напрямок телевізійної критики і науки про телевізійні комунікації. Поки що ми спостерігаємо окремі праці з аналізу тих чи інших конкретних кулінарних проектів, або ж спроби аналізу кулінарних шоу як фрагменту більш узагальнених досліджень телевізійних процесів. Згадана обставина свідчить про перспективність наукового осмислення та узагальнення тенденцій розвитку комунікаційних технологій презентації гастрономічної культури.

 

 

1. Генис А. Хлеб и зрелище. О кулинарной прозе Вильяма Похлебкина / Александр Генис // М. : журнал «Звезда», «Эссеистика и критика», 2000, №1.
2. Физиология вкуса: Сочинение Брилья- Саварена, переведенное на немецкий язык и дополненное Карлом Фогтом // Лаврентьева Е. В. Культура застолья XIX века: пушкинская пора. – М. : Терра, Книжный клуб, 1999. – С. 202.