Вплив тінізації економіки на інвестиційний процес країни

Синтез наведених точок зору дозволяє сформувати узагальнений підхід до тлумачення поняття інвестиційної привабливості, який підкреслює відносність та суб’єктивність будь-яких кількісно-якісних оцінок факторів інвестиційної привабливості, як показника, котрий фактично відображає якість пакету характеристик територіальної одиниці (області), які бере до уваги новий та чинний інвестор при прийнятті рішення щодо інвестування на даній конкретній території. Оцінка інвестором тієї чи іншої території для інвестування є фактично його очікуванням отримати можливість здійснювати виробничо-комерційну діяльність, яка характеризується прийнятним рівнем ризику та дохідності (прибутковості) [13, с. 30-31]. Отже, інвестиційна привабливість території є основою для розгляду питання про доцільність здійснення інвестицій в конкретний об’єкт (суб’єкт господарювання), або галузь промисловості.

Необхідно відзначити, що попри чіткість та зрозумілість складових поняття інвестиційної привабливості, вищенаведені визначення не дозволяють розглядати його як об’єкт управлінського впливу, оскільки не розкривають проблему визначення пріоритетності тих чи інших факторів, на основі яких приймається рішення про інвестиції та/або їх вплив на значення підсумкової оцінки показника інвестиційної привабливості. У зв’язку цим, для досягнення мети статті доцільно розглянути складові показника (фактори) інвестиційної привабливості та прослідкувати їх зв’язок (залежність) із ефектами тіньової економіки.

Вихідною точкою є бачення інвестиційної привабливості як двокомпонентної структури, котра складається з [1, с. 2-7]:

• інвестиційного потенціалу, який визначається економічними, соціальними і природно-географічними факторами;
• некомерційних інвестиційних ризиків, які зумовлені зовнішньою стосовно інвестора макроекономічною, політичною та соціально-економічною ситуацією на території.

Дослідження закономірностей формування інвестиційного потенціалу економічної системи має певні особливості. По-перше, необхідно зважати, на те, що кожен елемент (рівень) економічної системи, володіючи власним інвестиційним кліматом, впливає на формування інвестиційного клімату іншого елементи (рівня). Проте інвестиційний клімат економічної системи певного рівня не є сукупністю інвестиційних кліматів її складових нижчого рівня. По-друге, інвестиційний клімат кожного елемента економічної системи характеризується власним набором показників, які характеризують його інвестиційну привабливість. Тому ключовим моментом даного дослідження є відбір показників, які можуть якісно характеризувати динаміку інвестиційної привабливості України в сучасних економічних умовах.

З огляду на масштабність та комплексність порушеної проблематики, яка потребує самостійного фундаментального дослідження, в даній роботі розглянуто лише окремі показники, котрі дозволяють сформувати загальне уявлення про основні тенденції інвестиційного процесу (в промислове виробництво) :

• статистичні дані, котрі в загальних рисах характеризують розвиток промислового потенціалу держави, а також інвестиційну привабливість для внутрішнього та зовнішнього інвесторів;
• аналітичні дані, котрі характеризують організаційно-правові засади ведення бізнесу в Україні.

Охарактеризувати місце вітчизняного виробника в системі міжнародного поділу праці дозволяють дані про експорт з України, наведені нижче (табл. 1) :

 

 

 

Найбільшими експортними галузями українського промислового комплексу є металургія, видобувна промисловість, машинобудування та рослинництво, які в сукупності складають 64, 6% вітчизняного експорту за 2013 рік. В порівняні з докризо- вим 2008 р. аналогічний показник буд дещо вищим та становив 69, 5% при тому, що обсяг експорту був на 3642, 4 млн. дол. США більшим, ніж за минулий рік.

Характерною рисою українського експортного потенціалу є сировинна орієнтація – більше третини всього експорту складають чорні метали, руди, шлак і зола, а також зернові культури. Відсутність в ключових галузі промисловості конкурентоспроможних на зовнішньому ринку виробництв продукції з доданою вартістю вказують на перебіг деструктивних процесів у вітчизняному промисловому комплексі.

Така ситуація має цілком закономірне пояснення – інвестиційна активність вітчизняних підприємств, спрямована на модернізацію застарілого обладнання та освоєння інноваційних виробництв є вкрай низькою, про що свідчать дані Державної служби статистики України [10]. За останні сім років частка підприємств, які ведуть інноваційну діяльність перебуває в межах 12, 8% -17, 4% від загальної кількості підприємств. За аналізований період можна виділити три періоди коливань інноваційної активності – з 2007 р. по 2009 р. частка підприємств зменшилася на 14, 2% до 12, 8%, з 2009 р. по 2012 р. – зросла з 13, 8% до 17, 4%, і в 2013 р. зменшилася до 16, 8%.

Наведені дані вказують, що до інноваційного процесу в Україні залучається незначна підприємств, які ймовірно, функціонують в перспективних, або монополізованих галузях промисловості, та здійснюються, відповідно до потреби визначеної кількості конкретних суб’єктів господарювання, на що вказує непропорційність витрат на інноваційну діяльність. Зокрема, найбільшою була сума у 2011 р., коли питома вага інноваційних підприємств складала 16, 2%, а у 2012 р., коли їх було 17, 4%, витрати були меншими за результат 2008 р., коли в інноваційну діяльність було залучено близько 13% підприємств. Відношення витрат на інноваційну діяльність до загальної суми інвестицій за відповідний період підтверджує таку тенденцію. Проте, якщо у 2011 р. це співвідношення було найвищим із показником 5, 5%, то у 2013 р. є найнижчим із показником 3, 9%.

На тлі зниження обсягів експорту за 2013 р. в порівнянні з 2007 р. тривожною тенденцією є зниження питомої ваги інноваційноїпродукції в загальному обсязі виготовленої продукції в Україні: з 6, 7% до 3, 3% відповідно.

Розглянемо динаміку внутрішніх та зовнішніх інвестицій в економіці України (табл. 2).