Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину

Оскільки «злочини взаємовідносин» здебільшого мають суб’єктивне підґрунтя, пріоритетне значення отримують соціально-психологічні профілактичні заходи.

У підрозділі 3. 3 «Індивідуальне запобігання «злочинам взаємовідносин» органами внутрішніх справ» аналізується законодавче й нормативне регулювання запобіжної діяльності органів внутрішніх справ, досліджується досвід їхньої практичної реалізації. З’ясовано, що найбільші можливості для запобігання «злочинам взаємовідносин» зосереджені в повноваженнях міліції громадської безпеки, а саме дільничних інспекторів міліції.

Підтримується висвітлена в науковій літературі позиція щодо необхідності розширення об’єктів обліку та статистичної звітності органами внутрішніх справ, на підставі чого пропонується доповнити їх статистичною карткою з віктимологічними показниками Ф1-В, а саме: характеристикою особи потерпілого, його поведінки у взаємодії зі злочинцем до, під час та після вчинення злочину.

Зазначається, що профілактиці «злочинів взаємовідносин» сприятиме вдосконалення нормативно-правового запобігання. У зв’язку з чим підтримуються пропозиції про необхідність ухвалення Закону України «Про профілактику правопорушень» та Комплексної програми профілактики правопорушень.

Особливої профілактичної уваги з боку правоохоронних органів, на думку дисертанта, потребують взаємовідносини вже реальних жертви та злочинця після вчинення злочину. Найбільш ефективним запобіганням повторному вчиненню злочину стосовно тієї ж самої особи буде примирення жертви та злочинця. У зв’язку із чим підтримується пропозиція щодо ухвалення Закону України «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» і запропоновано доповнити законопроект статтею «Завдання процедури медіації у кримінальних справах» та викласти її в наступній редакції:

«Стаття 3. Завданнями процедури медіації в кримінальних справах є:

1) запобігання злочинам;

2) усунення завданої потерпілому моральної, матеріальної, фізичної шкоди;

3) соціальна реінтеграція правопорушника;

4) гуманізація кримінально-правової репресії;

5) забезпечення права на доступ до правосуддя;

6) спрощення кримінального процесу».

 

 ВИСНОВКИ

 

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється в комплексному кримінологічному вивченні ролі взаємовідносин жертви (потерпілого) та злочинця в детермінації вчинення злочинів та визначенні їхнього місця в механізмі злочинної поведінки.

Під «злочинами взаємовідносин» слід розуміти такі злочини, котрі було детерміновано взаємовідносинами жертви (потерпілого) та злочинця.

Взаємовідносини жертви та злочинця – це стійкий соціальний зв’язок між фізичними особами, який утворився певним чином, полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмету, характеризується девіантним емоційним ставленням суб’єктів один до одного та призвів до створення кримінальної ситуації. Найбільш значущими ознаками взаємовідносин жертви та злочинця є наступні: а) суб’єктами взаємовідносин є фізичні особи; б) наявність зв’язку між суб’єктами; в) динамічність; г) стійкість зв’язку; д) емоційне ставлення, яке розкриває суб’єктивний характер зв’язку між суб’єктами і проявляється у таких почуттях як любов, симпатія, повага або ненависть, байдужість; е) девіантність у взаємовідносинах як певне відхилення у поведінці та ставленні суб’єктів один до одного.

Взаємовідносини жертви та злочинця як елемент зовнішнього середовища впливають на всі етапи механізму злочинної поведінки: мотивацію, планування, виконання (реалізацію), результат (наслідки), посткримінальну поведінку. В механізмі імпульсивних злочинів, особливо вчинюваних у стані афекту, взаємовідносини між жертвою та злочинцем можуть мати вирішальну, провідну роль. У механізмі умисної злочинної поведінки взаємовідносини жертви та злочинця відіграють роль умови, яка сприяє, або, навпаки, ускладнює вчинення протиправних дій.

Жертвою «злочину взаємовідносин» є фізична особа, якій унаслідок або за умови її взаємовідносин зі злочинцем було завдано фізичної, моральної або майнової шкоди.

Особою злочинця «злочину взаємовідносин» є особа, яка за умови або внаслідок її взаємовідносин із жертвою завдала останній фізичної, майнової або моральної шкоди.

Окремі аспекти взаємовідносин жертви та злочинця мають кримінально-правове значення. Так у Загальній частині КК України вони знайшли своє відображення: 1) у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння; 2) нормах про звільнення від кримінальної відповідальності; 3) нормах про призначення покарання. У більше ніж 50 статтях Особливої частини КК України законодавець, здійснюючи опис ознак злочину, акцентує увагу на потерпілому та наявності соціального або емоційного зв’язку між ним та суб’єктом злочину.

Під докримінальними взаємовідносинами слід розуміти такі взаємовідносини потенційної жертви та злочинця, які внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення. Докримінальні взаємовідносини є динамічними і складаються з трьох етапів: 1 – утворення взаємовідносин; 2 – їх розвиток у позитивному, негативному та нейтральному напрямках; 3 – фіксація взаємовідносин, яка відбувається у разі утворення стійкого соціального зв’язку, спільного предмету взаємовідносин або встановленні певної залежності одного суб’єкта від іншого.

Під кримінальними взаємовідносинами жертви та злочинця слід розуміти їхнє ставлення одне до одного, поведінку та корегування дій унаслідок впливу наявних взаємовідносин під час вчинення злочину. Наявність попередніх взаємовідносин у 61% випадків дала змогу злочинцеві зробити вірний прогноз стосовно поведінки потерпілого під час вчинення злочину. Саме тому у якості потерпілих в переважній більшості (77%) були обрані особи, що не здійснювали активного опору