Встановлення рівня та характеру мотивації учнів ХВУФК до занять обраним видом спорту

 

 

Щодо методів формування мотивації, слід враховувати фактори, які визначають їх вибір (мотиваційні фактори). Зазначимо найсуттєвіші з них:

Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Хто добре вивчив дитину, може вирішувати як її виховувати.

Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності і корекції поведінки, самовиховання.

Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

Особливість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

Головними засобами мотиваційного спрямування в процесі занять фізичними вправами є:

• краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла, гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, пластична виразність тіла;

• цілеспрямовані досконалі рухи;

• складнокоординаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та інші риси раціональних рухових дій;

• гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні паради, які за силою естетичного впливу межують з мистецтвом;

• естетичні елементи навколишнього природного середовища в якому проходять заняття;

• сама атмосфера та умови занять (одяг, музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови).

Для вирішення завдань забезпечення достатнього рівня мотивації у процесі занять фізичними вправами підліткам слід забезпечити відповідну естетичну спрямованість у застосуванні засобів і методів педагогічного впливу, підкреслюючи естетичні властивості фізичної культури, концентруючи на них увагу. Великої уваги в цьому плані необхідно надавати естетичній оцінці дій учителя й учнів, досконалому показу вправ, практичному привчанню до пошуку і творчості, зв'язку фізичних вправ з образотворчим мистецтвом, скульптурою.

У процесі засвоєння цінностей фізичної культури досягнуті показники фізичної досконалості повинні втілюватись як прекрасне в самій людині, адже гуманна суть естетики розкривається у красі людських вчинків і взаємостосунків.

Пам'ятаймо, що мотиваційну дієвість мають і методи слова. Вона залежить від образності та емоційної виразності мови наставника.

Фізична культура – це єдність реальної (практичної) і ідеальної (психічної) діяльності, у процесі якої людина вступає у стосунки з суспільним і природним середовищем. Чим різноманітнішими будуть ці зв'язки, тим різнобічнішим буде розвиток людини, вищим буде її культурний рівень, і навпаки, чим різнобічніше буде розвинена людина, універсальнішими будуть її зв'язки з середовищем.

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв’язку з цим важливим у естетичному вихованні школярів вважаємо використання методів організації фізичної діяльності і формування фізичного досвіду естетичної поведінки. У психолого-педагогічних дослідженнях (Н. Волкова, Т. Григорчук, В. Іова, Л. Красномовець Н. Мойсеюк, В. Ягупов) запропоновані та обґрунтовані такі методи, як тренування, привчання, прогнозування, ситуації вільного вибору, які базуються на практичній діяльності вихованців.

Протягом багатьох століть існування виховної системи підростаючого покоління склалася думка, що виховання особистості завжди прагне до певної мети – всебічного і гармонійного розвитку, який передбачає дотримання єдності та взаємодії п’яти частин виховання. Традиційними складовими виховання називають фізичне, розумове, трудове, моральне й естетичне. Під змістом виховання розуміють систему знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинна оволодіти людина відповідно до поставлених цілей і завдань. Усі складові виховання повинні бути злиті у цілісному педагогічному процесі, щоб надати можливість досягти головної мети виховання – формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості [29 с. 27].

Теоретичний аналіз різноманітних джерел свідчить, що естетичне і фізичне виховання в навчально-виховному процесі займають чільне місце в світовій і національній педагогічній думці з давніх часів. У сучасній педагогічній науці естетичне і фізичне виховання розглядаються як окремі види виховання і входять органічною частиною до процесу виховання.

Протягом останнього десятиріччя в Україні склалася тривожна ситуація: різко погіршилось здоров'я і фізична підготовленість дошкільників, учнівської і студентської молодь. Це насамперед пов'язано з кризою в національній системі фізичного виховання населення, яка не відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам фізичної підготовленості людини. Основними причинами кризи є: знецінення соціального престижу здоров'я, фізичної культури і спорту; відставання від сучасних вимог усіх ланок підготовки і перепідготовки фізкультурних кадрів; недооцінка у дошкільний установах, навчальних закладах соціальної, оздоровчої та виховної ролі фізичної культури і спорту; залишковий принцип її фінансування.

Людина – найдивовижніший і найбільш досконалий витвір природи. Вона складається з двох пов’язаних між собою сфер – фізичної та духовної. Турбота про фізичну досконалість є важливою передумовою повноцінного життя людини. Тому мета фізичного виховання – це оптимізація фізичного розвитку людини; всебічне вдосконалення властивих кожному фізичних якостей і здібностей в єдності з вихованням духовних і моральних якостей, що характеризують суспільно активну особистість; забезпечення на цій основі підготовленості кожного члена суспільства до плідної трудової та інших видів діяльності.

Завдання фізичного виховання полягають у створенні оптимальних умов для розвитку фізично здорового організму людини, виробленні санітарно-гігієнічних вмінь та навичок, вихованні волі та спритності, формуванні стійкого