Вступ України до ЄС

Існуючі відносини Україна - ЄС перебувають на першому рівні інтеграції, коли сторони визнають наявність загальних інтересів та ЄС сприяє поширенню на даній території «європейських цінностей». У випадку України, пан’європейська політика ЄС регулюється Угодою про партнерство та співробітництво103. 

Україна стала першою серед країн СНД, що уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Вона була підписана 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та 10 листопада 1994 р. ратифікована Верховною Радою України. Угода набрала чинності з 01 березня 1998 р., після ратифікації УПС всіма державами-членами ЄС. Документ став базовим для розширення політичного діалогу та економічного співробітництва України та Європейського Союзу, відкриваючи нові можливості для поступового наближення України для вступу до ЄС. 

Проте, дана угода не є основою для інтеграції в європейський економічний простір. В ньому лише обумовлюється можливість встановлення зони вільної торгівлі, але не передбачає часового плану його впровадження. Подальша економічна інтеграція України на євроринки вимагає нового типу угоди.

У тому ж 1998 р. було створено Комітет Україна - ЄС. Перше засідання Комітету, що відбулося 05 листопада 1998 р. у Брюсселі, відкрило новий етап відносин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, стало черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, реалізації наміру України щодо набуття асоційованого, а згодом й повного членства в ЄС.

Проте, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України, ухваленій на Гельсінському самміті Євросоюзу 11 грудня 1999 р. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав „європейські прагнення України” та привітав її “проєвропейський вибір” 97.

Ще однією важливою віхою 1998 р. у розвитку двосторонніх стосунків України з ЄС стало ухвалення Указом Президента України „Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”. Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена-головним зовнішньополітичним пріоритетом України99.

Наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення нових документів. Так, у грудні 1999 р. було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України. У вересні 2000 р. Указом Президента України схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу86. Орієнтацію на євроінтеграційний курс було включено в усі наступні урядові програми та щорічні послання Президента до Верховної Ради України.

Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність97.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до ЄС.

Тоді ж Україна звернулась до Європейського Союзу з проханням надати їй статус асоційованого члена, на що Україні запропонували статус «сусіда ЄС», більш детальне пояснення якого з’явилось лише рік потому.

Основні принципи нової політики Сусідства були викладені у зверненні Єврокомісії та Ради Європейського союзу до Європарламенту «Розширена Європа – сусідство: новий вимір наших відносин із східними та південними сусідами»79. Мета нової політики сусідства – забезпечити рамки для розвитку нових відносин із країнами-сусідами ЄС, які б у середньостроковій перспективі не включали перспективи членства або участі в інститутах Союзу. Політика сусідства передбачає наявність Плану дій, заснованого на аналізі досягнень та невдач у відносинах між сторонами.

Етапним щодо інтеграції України в європейський економічний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна - ЄАВТ, де визначені основні напрями й інституційні засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах (постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.). 

31 травня 2002 р. Президент України в своєму щорічному зверненні до парламенту «Про внутрішній та зовнішній стан України» під назвою «Європейський вибір» виставив наступні цілі: 

• в 2003-2004 рр. підписати угоду з ЄС про асоційоване членство та провести переговори про зону вільної торгівлі; 
• в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;
• в 2005-2007 рр. Україна повинна була створити Митний союз з ЄС;
• в 2007-2011 рр. – слід виконати умови, необхідні для вступу в ЄС.

Згідно ухваленої Спільної стратегії ЄС щодо України, Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір. План дій, що був ухвалений в 2005 році, підтримує мету України інтегруватися до європейських економічних та соціальних структур, що першочергово передбачає: 

• наближення законодавства України, норм і стандартів до законодавства ЄС;
• підтримка вступу України до Світової організації торгівлі;
• створення вільної торгівлі ЄС – Україна.

Дана стратегія має три основні цілі:

1. підтримувати процес