Видатні науковці та їх внесок у розвиток психофізіології

Розвиток фізіології вищої нервової діяльності в Україні в 40-х рр. ХХ століття пов’язаний з діяльністю представників школи І. П. Павлова – Г. В. Фольборта, Є. І. Синельникова, В. О. Трошихіна, а також В. М. Бехтєрєва – В. П. Протопопова, О. Є. Хильченко, П. В. Бірюковича.

У 40-х роках значних успіхів було досягнуто у вивченні питання про природу стомлення та відновлення. Ці дослідження, проведені Г. В. Фольбортом та його співробітниками – Е. І. Алєксєнцевою, Н. К. Зольниковою, А. А. Крамовою, І. І. Семерніною та ін. на кафедрі нормальної фізіології Харківського медінституту, мали виняткове значення для розвитку загальної фізіології, а в подальшому – для фізіології вищої нервової діяльності. Розробка проблеми розпочалась з дослідження процесів виснаження та відновлення функцій залозистої тканини, а саме – слинних залоз. Пізніше ці процеси вивчались на інших травних залозах, на скелетних м’язах та серці, а також при функціонуванні нейронів. Виявилось, що закономірності, знайдені на секреторних та м’язових клітинах, спостерігаються і в діяльності нервових клітин.

Значний внесок у розвиток фізіології вищої нервової діяльності зроблено В. П. Протопоповим та його учнями. Були проведені фундаментальні дослідження з вивчення складних форм поведінки у вищих тварин в умовах природного експерименту. Протопопов виявив деякі нові риси, властиві саме руховій реакції переборення перешкод і утворенню навичок у тварин. А. Є. Хільченко та Л. І. Уланова встановили, що у нижчих та вищих мавп утворення навичок проходить за подібною ж схемою, але у вищих мавп значно швидше.

Одночасно з розробкою питань утворення складних умовних рефлексів В. П. Протопоповим та його співробітниками було досліджено проблеми походження у філогенезі процесів генералізації та абстракції. А. Є. Хільченко вперше довів можливість утворення у собак і мавп умовної реакції на відносні ознаки подразників (наприклад, «більше-менше»).

Цінним внеском у вивчення фізіології вищої нервової діяльності стали роботи, виконані в Інституті фізіології тварин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у відділі фізіології центральної нервової системи і вищої нервової діяльності, створеному в 1945 році. за участю І. С. Розенталя, представника павловської школи, який був науковим консультантом відділу. Він спрямував роботу відділу на дослідження аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, механізмів внутрішнього (коркового) гальмування і типології вищої нервової діяльності. А. І. Ємченко, який очолив відділ, досліджував орієнтацію тварин та людини в просторі («Фактори простору і часу в умовнорефлекторній діяльності»).

Стан психологічної науки в Україні в середині ХХ століття зобов’язаний, перш за все, науковим досягненням в галузі природничих наук, зокрема працям І. П. Павлова з фізіології вищої нервової діяльності і обумовлений суспільно-політичною ситуацією, що склалася в країні завдяки адміністративно-командній системі управління. Визначальною рисою розвитку української психології в загальному контексті радянської психології 40-х років є підпорядкування єдиним теоретичним принципам, обумовлене перебудовою психологічної науки на марксистсько-ленінських засадах. Це знайшло своє відображення в посібниках з психології, що було видано в ті роки, зокрема Г. С. Костюка та С. Л. Рубінштейна.

Становлення людської особистості, його початкові стадії вивчались Г. С. Костюком. Самосвідомість як об’єкт психологічних досліджень розглядається в роботах П. Р. Чамати. На його думку, самосвідомість як усвідомлення людиною самої себе, своїх вчинків, прагнень, думок, переживань виявляється в самоствердженні, самооцінці, самоконтролі, саморегуляції, самодисципліні особистості. Г. С. Костюком розроблено також загальну характеристику психології розуміння як процесу мислення, спрямованого на розкриття історичних зв’язків об’єктів один з одним, розкрито роль в цьому процесі мотивації.

Вивчення взаємозв’язку відчуття зі сприйманням та місця сприймання в сукупному процесі мислення постало як одне з головних завдань психології того часу і започаткувало нову галузь психологічних досліджень – психофізіологію. В Україні серед таких досліджень вирізняється вивчення механізму сприймання часу (Д. Г. Елькін).

У 60-х роках ХХ ст. в галузі психофізіології вищ працювали такі відомі вчені, як Г. В. Фольборт, Я. П. Скляров, О. Б. Фельдман, А. Є. Хільченко, П. Д. Харченко, В. П. Протопопов, В. А. Трошихін, П. В. Бірюкович та інші. Спеціалізовані лабораторії були організовані в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Вінниці, Черкасах.

Значна кількість робіт з фізіології вищої нервової діяльності виконана на кафедрах фізіології медичних інститутів. Так, в Одеському медичному інституті П. М. Серков разом з О. Д. Гаске та Є. А. Айрикян детально вивчав зміни умовно-рефлекторної діяльності і біоелектричної активності, які виникають при зовнішньому рентгенівському опромінюванні і при внутрішньому опроміненні, викликаному введенням в організм тварини радіоактивного фосфору.

В Науково-дослідному інституті фізіології Київського державного університету, використовуючи метод умовних рефлексів, П. Г. Богач провів систематичні дослідження нервової регуляції моторної функції травного тракту. Для вивчення ролі гіпоталамуса в регуляції функцій травного тракту та інших вегетативних функцій П. Г. Богачем і А. Ф. Косенко була запропонована принципово нова методика вживлення в гіпоталамус багатополюсних електродів у собак з оперативним підходом до основи мозку через скроневу кістку. Ця методика дозволяла вивчати вегетативні функції, подразнюючи різні ядра гіпоталамуса в умовах хронічного експерименту без пошкоджень кори головного мозку.

В результаті впровадження методу умовних рефлексів в психологічні дослідження виникла необхідність розробки нових підходів до методологічних проблем психології. Українські психологи прагнули розробляти властивий їм гуманістичний напрям. Г. С. Костюк висунув плідні пропозиції щодо подальшого його розвитку. Перш за все, він відкидає будь-які намагання замінити систему психологічних понять системою понять фізіологічних, але підкреслює, що вивчення нейродинамічних механізмів мозку є необхідним для розкриття закономірностей психіки, закликає психологів враховувати їх при аналізі всіх психічних феноменів. Г. С. Костюк стверджував, що фізіологічні закономірності недостатні для пояснення усієї складності психічних процесів, він усвідомлював, що існує певна обмеженість в тлумаченні психологічних феноменів людини як суто фізіологічних процесів.

 

Данилова Н. Н. Психофизиология. – М. : Аспект Пресс, 1998.

Кроль В. М. Психофизиология человека. – СПб: Питер, 2003.

Основы психофизиологии / под ред. Ю. И. Александрова. – М., 1998.

Хэссет Дж. Введение в психофизиологию. – М. : Мир, 1981.