Види пам’яті, вольові якості та шляхи їх формування

Пам'ять – активність індивіда, хоч далеко не завжди усвідомлювана Вона може набувати вигляду мнемічної діяльності, яка підкорена меті щось запам'ятати чи відтворити, але найчастіше входить до складу іншої діяльності, обслуговує її.

Діяльнісну природу пам'яті засвідчує аналіз закономірностей її розвитку (Виготський, Зінченко, Рєпкіна). Виявляється, людина поступово оволодіває своєю пам'яттю, вчиться керувати нею. Принаймні, історіогенез пам'яті – це шлях переходу від зовнішніх дій із матеріалом до внутрішніх, тобто шлях інтеріоризації.

З'ясовано, що пам'ять забезпечується системою спільно працюючих функціональних блоків мозку, провідну роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і збереження інформації. Неврони, що входять до складу останнього, спеціально пристосовані для утримування слідів збуджень і звіряння їх з характеристиками інформації, що надходить. Тривале збереження цих слідів і активне користування ними перебуває під контролем лобових часток мозку. Ушкодження останніх супроводжується безконтрольним відтворенням випадкових вражень: пам'ять втрачає свій вибірковий і цілеспрямований характер. Короткочасне збереження інформації досягається переважно за рахунок її циркулювання в замкнених нервових – ревербераційних (від лат. reverbero – відбиваю, відкидаю) колах. У синапсах (від гр.   – поєднання) – місцях контакту невронів, що утворюють ці кола, виникають хімічні та морфологічні зміни, що на певний час зберігають сліди збудження.

Пам'ять людини функціонує не лише на психологічному і фізіологічному рівнях, а й на молекулярному, біохімічному (Гейшо, Дергачов, Тушмалова). Збудження невронів, як виявлено, помітно підвищує вміст у них рибонуклеїнової кислоти (РНК), причому повторна дія того самого подразника викликає ті хімічні реакції, що мали місце при початковому збудженні. Зниження рівня РНК у невронах супроводжується порушенням пам'яті, підвищення – поліпшенням Практично необмежена кількість можливих змін молекул РНК є базою збереження надзвичайно великої кількості слідів збуджень.

Такою ж «пам'яттю» є й дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК). Це носій переважно родового досвіду – вона містить генетичні коди організ му, його генотип. ДНК має різновиди, одні з яких беруть участь і у закріпленні індивідуального досвіду: принаймні, вироблення умовних рефлексів у різних груп тварин супроводжується помітною інтенсифікацією синтезу ДНК в ділянках нової кори.

Висловлюють думку, що протоплазма нервових клітин зберігає здатність, що з'явилася ще в найпростіших, – формувати сліди збуджень за рахунок перебудови ДНК). Є також гіпотеза, що ДНК передає закодовану інформацію молекулам РНК і вона використовується для синтезу специфічних білків. Останні, спричинюючи зміни в синапсах, сприяють закріпленню зв'язків між невронами різних частин мозку, а отже – тривалому збереженню слідів збуджень.

Пам'ять, таким чином, – явище складної природи, що має свій філогенез, історіогенез і онтогенез. Але в усіх випадках її розвиток зумовлено ускладненням діяльності живої істоти. Пам'ять, у свою чергу, обслуговує діяльність, виконуючи функцію зберігання і відтворення індивідуального досвіду. При цьому вона ґрунтується на роботі мозку, що здійснюється за рахунок нейрофізіологічних і біохімічних механізмів. На рівні індивіда, пам'ять є опосередкованим мнемічними діями процесом, складовою пізнавальної діяльності. На рівні особистості – це засіб, користуючись яким людина будує своє життя.

 

 

Своєрідність активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Серед вольових якостей виділяють:

Базальні якості:

енергійність;

терплячість;

витримку;

сміливість.

Системні якості:

хоробрість;

наполегливість;

впертість;

принциповість;

самостійність;

навіюваність;

ініціативність;

рішучість;

нерішучість;

самовладання.

Шляхи формування вольових якостей є різноманітними, але мають і спільну рису – формування всіх видів вольових якостей починається з самого раннього дитинства. З моменту народження дитина починає виявляти активність. Але її активність ще елементарна і лише мимовільна. Воля у кожної людини розвивається на основі мимовільних дій, в залежності від росту організму, від соціального середовища, в діяльності і головним чином під впливом виховання і самовиховання.

Активність дітей первинно проявляється в мимовільних діях, перш за все у вигляді орієнтувальних рухів. Дитина жваво реагує на всі нові для неї предмети, особливо на ті, що рухаються, звучать, яскраво пофарбовані, повертається, тягнеться до них, хапає, кидає на підлогу і на цій основі оволодіває першими діями. У цих діях проявляється життя організму, за допомогою цих мимовільних дій дитина задовольняє свої потреби. В той же час мимовільні дії мають підготовче значення для розвитку волі у дітей. Сєченов писав: «Всі елементарні форми руху рук, ніг, голови, тулуба, рівно як всі комбіновані рухи, що заучуються в дитинстві – ходьба, біг, мовлення, рух очей при сприйманні та інше стають підпорядкованими волі вже після того, як вони заучені».

Проте рухи організму, які в тій чи іншій мірі розвиваються, ще самі по собі не складають волі. Про наявність волі в тому чи іншому віці можна говорити, коли проявляються такі елементи волі, як усвідомлення прагнення, бажання, вибір, прийняття рішень і докладання зусиль.

Прагнення у вигляді потягів виникає у дитини