Види та методи державного регулювання економіки

У даному питанні кейнсіанська теорія виходить з того, що важливу роль відіграє співвідношення заощаджень S та інвестицій І. Зростання заощаджень в економічному розумінні означає переорієнтацію коштів з купівлі предметів споживання на інвестиційні товари (інвестиції). Рівність S та І — одна з обов’язкових умов сталого економічного зростання. За умови перевищення S над І фактори виробництва використовуються неповністю. Коли ж інвестиційний попит випереджає розміри заощаджень, то може наставати «перегрів економіки», зростати інфляція тощо.

 

 

Економічна політика, як відомо, охоплює собою дві складові частини – економічну стратегію та економічну тактику. В економічній стратегії знаходять свій вияв головні завдання, що стоять перед суспільством на перспективу. В ній концентровано виражаються корінні інтереси всього суспільства: різних класів і прошарків населення в їх органічній єдності. Коли ми говоримо про стратегію економічної політики держави, то маємо на увазі довгочасну орієнтацію цієї політики, тобто встановлених на багаторічну перспективу цілей, їх конкретизацію стосовно до особливостей того чи іншого етапу розвитку економіки країни.

Економічна тактика – це розробка і визначення конкретних напрямків, шляхів, методів і засобів досягнення стратегічних цілей. Це конкретизація довгочасної стратегії економічної політики, виходячи з особливостей кожного історичного етапу розвитку.

Україна, яка з 1991 року стала на шлях політичної незалежності та економічної самостійності має виробити чітко визначену стратегію економічного розвитку на довгочасну перспективу. Тому, що раніше Україна, перебуваючи в складі Союзу РСР, виступала органічною частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Таке політичне і економічне становище України визначало і особливості розвитку економіки її. Ці особливості цілком і повністю обумовлювались геополітичними і стратегічними цілями СРСР. Національні інтереси України підпорядковувались інтересам СРСР. Тому й економіка України розвивалась не як самостійний народногосподарський комплекс, а як 1/5 частина загальносоюзного комплексу. Союзний поділ праці і міжреспубліканські галузеві зв’язки були дуже розвиненими, тісно переплітались, що й обумовлювало глибоку залежність економіки України від загальносоюзної. Ця залежність виявлялась як у виробництві на рівні міжреспубліканської спеціалізації так і у споживанні – на рівні кооперування, обміну сировиною, енергією і комплектуючими виробами та ринками збуту.

Ось чому раптовий розрив таких органічних економічних зв’язків і перехід на шлях економічної самостійності неминуче мав призвести до глибокої економічної кризи, бо економіка України не була самостійним народногосподарським комплексом з завершеним циклом відтворювальних процесів. Це об’єктивний наслідок таких глибоких і революційних трансформацій.

Щоб уникнути глибокої економічної кризи необхідно було поступово формувати свій національний народногосподарський комплекс, переводячи прямі республіканські поставки на ринкові рейки, завойовуючи водночас альтернативні світові ринки для національних виробників, поступово входячи у міжнародний поділ праці. Варто зауважити, що колишня французька колонія Алжир, одержавши політичну незалежність, ще декілька десятиліть йшов у фарватері економіки Франції, не пориваючи з нею своїх економічних зв’язків.

 

 

Науково-технічний прогрес — головний фактор розвитку суспільства; у цьому контексті державна науково-технічна політика є найважливішою складовою соціально-економічної політики України. Вона визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Науково-технічна діяльність включає фундаментальні й прикладні наукові дослідження, а також доведення їх результатів до стадії практичного використання.

Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, організаційні та правові умови для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу, створює сучасну інфраструктуру науки і готує науково-технічні кадри, забезпечує державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, здійснює державну підтримку всіх суб'єктів науково-технічної діяльності, організацію статистики у науково-технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції, оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій і техніки, проводить експертизу науково-технічних проектів, встановлює зв'язки з іншими державами у науково-технічному співробітництві.

Основні принципи державної науково-технічної політики:

1. Демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

2. Врахування вимог екологічної безпеки;

3. Підтримка науково-дослідних робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем розвитку України шляхом вибору науково-технічних пріоритетів;

4.Збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

5.Підтримка конкуренції і підприємництва у науково-технічній сфері;

6.Створення і розвиток ринку науково-технічної продукції.

 

Останнім часом, в умовах розгортання та поглиблення світової фінансово-економічної кризи, питання соціальної спрямованості національної економіки набувають особливої ваги. Річ в тім, що соціальна спрямованість економічної діяльності в масштабах економіки є ознакою прогресивності та успішності національної економічної моделі, критерієм віднесення економік до розвинених. Соціальна спрямованість – це і мета, і наслідки ефективного розвитку економіки. Ця теза звучить в роботах Л.Ерхарда та В.Ойкена – представників неолібералізму і фундаторів теорії соціальної спрямованості національної економіки, соціальної держави. Основна ідея соціалізації економіки – не вдосконалення розподілу, не заклики до