Види та методи державного регулювання економіки

Центральні банки в більшості країн світу постійно користуються підтримкою держави, що дає можливість забезпечити платіжну систему потужними засобами телекомунікації, необхідної для здійснення розрахунків між суб'єктами ринку. Центральні банки спроможні реєструвати усі платіжні операції, якісно проводити зарахування взаємних зобов'язань банків тощо. Центральний банк здійснює макроекономічний нагляд за функціонуванням всієї банківської системи, а також за діяльністю кожного банку окремо. Завдяки цьому він може оперативно вживати превентивні заходи, спрямовані на стабілізацію фінансового стану учасників ринку платіжних послуг та здійснювати санацію того чи іншого ринку з метою недопущення розладу розрахункової системи через банкрутство або неліквідність її учасників.

Лише центральний банк згідно зі своїм статусом наділений необхідною ліквідністю й абсолютною платоспроможністю. Цим ризик неплатежів при розрахунках з участю центрального банку зводиться практично до мінімуму.

Проте в різних країнах роль центрального банку в розрахунках та їх регулюванні неоднакова. Причини цього різні. Зокрема, чимале значення має рівень кваліфікації учасників платіжних відносин, які проводять розрахункові операції. Є відмінності й у правовій базі та підходах окремих держав до здійснення суб'єктами ринку фінансової діяльності.

 

 

Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на обсязі національного виробництва і перерозподілі доходів. Звичайно реальний обсяг національного виробництва і рівень цін підвищуються або знижуються одночасно. Однак бувають і випадки, коли реальний обсяг національного виробництва скорочується, тоді як ціни продовжують зростати. Останнє, зокрема, мало місце на початку 90-х років XX ст. в Україні.

Припустимо, що за повної зайнятості реальний обсяг національного виробництва є постійний. Це дасть можливість легше виділити вплив інфляції на розподіл доходів. Якщо розмір "пирога" — національного доходу — постійний, то легше виявити вплив інфляції на розміри шматків, які діляться між різними верствами населення.

Для з'ясування цього питання надзвичайно важливо зрозуміти різницю між грошовим, або номінальним, доходом і реальним доходом. Грошовий, або номінальний, дохід — це кількість гривень, які людина отримує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на суму номінального доходу. Отже, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж рівень цін, то реальний дохід підвищується. І навпаки, якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід зменшується. Вимірювання реального доходу можна приблизно виразити такою простою формулою:

Важливо відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того, чи є вона очікуваною, чи непередбаченою. У разі очікуваної інфляції отримувач доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.

Непередбачувана інфляція передусім карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть гроші, які мають меншу вартість.

Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.

Інфляція особливо негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на чорний день, зменшиться. Це, зокрема, видно на прикладі власників заощаджень України. Так, у 1992 році загальний рівень цін і тарифів на товари і послуги, що купує населення для невиробничого споживання (ІСЦ) в Україні до попереднього року становив 21 раз, у 1993 — 102,6, у 1994 — 5, у 1995 — 2,8 раза, що свідчить про те, що за цей період ціни зросли в десятки разів (у 1993 році — майже у 103 рази), що спричинило знецінення заощаджених вкладів.

 

 

У країнах з ринковою економікою інфляція стала практично невід’ємною часткою  ринкової системи господарювання. Це дає підстави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримуються точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4 %), що супроводжуються відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Відповідно до моделі Хікса IS-LM певне зростання грошової маси M створює своєрідний стимул для збільшення обсягів продукції, що випускається.

Але незважаючи на можливу начебто “позитивну” роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки: закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття та багато іншого. Тому більшість країн прагнуть досягнути «не інфляційного» економічного зростання, стабілізації грошового обігу, що на пряму залежить від стану інфляційних процесів, для чого застосовуються грошові реформи і антиінфляційна політика.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на