Види злочинного страхового шахрайства

У той же час потрібно погодитись с тим, що, незважаючи на всю суспільну небезпечність таких злочинів та їх значну розповсю- дженість, упорядкованої статистики, в якій би відображались хоча б загальні тенденції цієї злочинності, не існує [5, с. 477-488]. Тому спроби систематизації страхового шахрайства мають певні складнощі і достатньо часто мають дискусійний характер [6, с. 65-68].

Для проведення систематизації шахрайства у цій сфері можливо використати низку незалежних один від одного критеріїв, які можуть відображати різни аспекти існування та діяльності у цій сфері. Один із таких критеріїв пов’язаний із встановленням ознак суб’єкта шахрайських діянь у сфері страхування. Причому, це має бути така особа, яка в силу свого соціально-правового становища, вчиняючи шахрайство у цій сфері, буде зсередини порушувати її діяльність. Враховуючи це, до таких суб’єктів потрібно віднести ті категорії, які завдяки укладеному договору страхування стають учасниками відповідних правовідносин. Традиційно сторонами в договорі страхування виступають: представники страхових організацій – так звані страховики, особи, які бажають застрахуватися, тобто страхувальники, та з цієї сторони учасником таких правовідносин може бути вигодонабувач. Саме ознаки, які характеризують правове становище учасника таких правовідносин, може суттєво впливати на сутність та ознаки страхового шахрайства.

Наприклад, метою діяльності представників страхових організацій є намагання шляхом обману або зловживання довірою взагалі відмовити або частково зменшити страхові виплати, які вони повинні виплатити клієнту при настанні об’єктивного страхового випадку. Вважається, що взагалі існує понад 50 приймів та способів введення в оману клієнтів страхових організацій [7]. Найбільш популярними так званими «легальними» і «напівлегальними» хитрощами страхових компаній є: продаж підробленого полісу; продаж полісу від імені компанії, у якої немає ліцензії саме на цей вид страхування, або такої, яка взагалі не існувала, або й зараз не існує на страховому ринку; підписання договору (полісу) особою, яка не має на це повноваження від страхової компанії; свідомо неправильно оформлений договір (поліс) або додаток до нього (заява, список застрахованого майна та ін.) ; обман щодо предмета договору страхування, коли клієнт не знає, від чого точно він застрахувався; завищення суми страхових внесків при укладанні договору страхування; нав’язування умов про оцінку збитку оцінювачем, що має угоду зі страховою організацією та ін.

Достатньо часто заздалегідь у договір страхування вносяться положення, які дають змогу в подальшому свідомо використовувати зміст цих положень проти клієнта. Наприклад, при страхуванні автотранспорту в договір вписується право страховика проводити самостійне розслідування обставин заявленої події і приймати рішення, ґрунтуючись на цій перевірці, або нав’язувати для ремонту автотранспорту «свої» автосервісу з якими вони працюють. Це може стосуватися і, умовно кажучи, дрібних деталей договору, але які потім теж можуть дати можливість страховій організації відмовити у виплаті страхової премії. Наприклад, внесення до умов договору необхідності використання «зимової» резини, причому, не стільки в залежності від часових строків, скільки в залежності від температурного режиму і т. п. [8]. Подібні дії призводять до того, що керівництво або представники страхової організації взагалі відмовляються або значно занижують суми потрібних виплат у разі реального настання страхового випадку. Це теж може відбуватися за допомогою вищевказаних способів або з використанням іншої сукупності таких діянь.

Страхове шахрайство вчиняє і «інша» сторона цих відносин, а саме: страхувальниками та вигодонабувачі. Для більш детального аналізу подібних ситуацій дії таких шахраїв «прив’язують» до стадії дій страхового договору. В зв’язку з цим виділяють шахрайські дії, які можуть бути вчинені цією категорією осіб: на первісному етапі – при укладенні договору страхування; в період дії договору страхування; на, умовно кажучи, заключному етапі – коли відбувається так званий страховий випадок. Також шахрайство може здійснюватися шляхом вчинення відповідних дій вже після настання страхового випадку.

Також потрібно враховувати, що види страхового шахрайства можуть також визначатися видом договору страхування і залежністю від цього виду «страхового випадку». Традиційним для фізичної особи є: страхування майна, особисте страхування, страхування підприємницького ризику. З урахуванням цього, а також в залежності від виду майна, яке страхується, визначається кожен вид такого страхування та вид шахрайства, який може вчинятися при таких умовах. Згідно зі світовою статистикою приблизно 14 відсотків заяв страхувальників про страховий випадок, який відбувся, супроводжуються обманними діями. 35 відсотків із цих заяв складає шахрайство в автострахуванні. При цьому розповсюдженість саме цього виду страхового шахрайства призводить до того, що воно навіть періодично набуває характеру організованої злочинної діяльності, коли відповідні організовані злочинні угруповання протягом достатньо тривалого часу вчиняли такі дії, необхідним чином при цьому організовуючи всі аспекти такої діяльності. Характерними для таких угруповань є: фіктивне створення події аварії, провокаціядорожньо-транспортної події, фальсифікація результатів технічної експертизи та ін. Достатньо небезпечні шахрайські дії здійснюють і «поодинокі» злочинці. Наприклад, у Києві І. з метою незаконного отримання страхового відшкодування на суму 90 тис. грн., маючи пошкоджений автомобіль «Су- дзукі», при укладанні договору страхування, представив до страхової організації ідентичний автомобіль, який раніше не мав пошкоджень. Аналогічна ситуація сталася у Львівській області з автомобілем «Ауді». Заявлений збиток склав 50 тис. гривень. В обох випадках відносно осіб, які здійснили такі дії,