Виховання учнівського колективу і його роль у формуванні особистості

Колектив і його дисциплінуючий вплив є метою педагога в період перетворення його в інструмент виховання. Коли ж розпочинається повноцінне функціонування усіх його систем, колектив стає основною змістовною формою цілісного педагогічного процесу, ядром виховної системи, могутнім фактором і засобом виховання, всебічного розвитку особистості кожної дитини. Становлення виховного колективу, управління його розвитком неможливо без глибокої і всебічної діагностики. Педагогу і дітям необхідно добре знати кожну дитину: її потреби, інтереси, здібності, ставлення до навколишнього світу, що їй потрібно і які засоби колектив може дати для її розвитку. Важливо також знати і усвідомлювати, в якому стані перебуває колектив.

Стадії розвитку колективу є результатом педагогічних зусиль, свідомого використання законів формування колективу. А. С. Макаренко відкрив закон необхідності розвитку, руху колективу вперед. Дитячий колектив як система життя дітей і їх відносин не може застигати на місці. Якщо життя в колективі малоцікаве, щодня повторюються сірі будні, відсутні захоплюючі справи, які формують загальні прагнення й інтереси, відсутня загальна організація праці, то колектив розпадатиметься, діти почнуть шукати задоволення своїх розрізнених інтересів в іншому місці, в інших колективах.

Рушійною психологічною силою розвитку колективу і, разом з тим, методом його організації є перспектива. В ній виражається сутність культурних і матеріальних потреб людини або колективу, рівень розвитку, їх моральне обличчя. Виховною перспективою називають суспільно значимі завдання, справи, що відповідають потребам розвитку особистості, групи дітей, колективу, які стимулюють діяльність, відповідають віковим та індивідуальним особливостям школярів [21].

Перспективи характеризуються: захопленістю справ, які ґрунтуються на безпосередньому і опосередкованому дитячому інтересі; суспільною значимістю мети, завдань, конкретних справ та їх зв'язком з працею і життям народу; чіткою організацією діяльності, спрямованою на досягнення перспективи; педагогічною цілеспрямованістю; вихованням в учнів високих моральних якостей. Завдання педагога полягає у тому, щоб організувати систему перспектив, захоплюючої діяльності, відносин, рух колективу від вирішення одного завдання до наступного. В педагогічній практиці, перспективами стають різноманітні трудові справи, змагання, допомога підшефним організаціям, походи і екскурсії, спортивні змагання, свята, творчі звіти студій, асамблей, гуртків. Перспективи висуваються як з ініціативи дітей, так і педагогів. Організація руху до перспективи передбачає: обговорення планів, проектів, пропозицій і практичну роботу, спрямовану на реалізацію перспективи тощо. В такій діяльності здійснюється налагодження зв'язків, згуртування виховного колективу. Розумний розподіл доручень між усіма членами колективу – основний шлях залучення дітей до активного і творчого виконання захоплюючої перспективної справи.

 

 

На підставі проробленої роботи можна зробити висновок, що тема виховання учнівського колективу є актуальною в сучасній педагогічній практиці. Виховання учнівського колективу потребує глибокого вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за шкільною практикою виховання дали змогу зробити такі висновки і узагальнення

Під поняттям «учнівський колектив» розуміють групу людей, які об’єднані загальною соціально значимою метою, діяльністю, організацією цієї діяльності, має органи самоуправління, відрізняється морально-психологічною єдністю, поєднанням особистих і колективних інтересів, динамізмом життєдіяльності.

. Основними ознаками колективу є:

а) суспільні цілі;

б) спільна діяльність по їх досягненню;

в) взаємна відповідальність;

г) органи самоуправління.

Метою формування колективу є виховання особистості, яка вчиться оцінювати себе, розвивати комунікативні здібності і здобуває практику соціальних стосунків.

Колектив як соціально діюча система виконує певні функції:

Організаторська: спрямована на об’єднання членів колективу з метою виконання певних завдань.

Виховна: спрямована на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання, забезпечує умови психічного й соціального розвитку особистості.

Стимулююча: сприяє формуванню морально-цінних стимулів діяльності особистості в усіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування певних якостей особистості – сили волі, гуманізму, працьовитості, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності та інші.

Розвиток дітей у системі розвиваючого навчання розуміється не як розвиток окремих сторін – уваги, пам'яті, уяви тощо, а як загальний розвиток особистості.

Вирішальну роль у вихованні в учнів любові до професії належить вихователю. Важливо, щоб вихователь бачив найменші досягнення вихованця, знав, у чому він зазнає труднощів, міг визначити, який результат праці для учня буде радісною подією, вчасно допоміг йому закріпити й розвити цей успіх.

Таким чином, роль колективу, його вплив на особу кожного учня, навіть за умов демократичності підходу класного керівника, є закономірною і важливою. Виховання в колективі є обов’язковою умовою повноцінного розвитку, тому що саме в колективі особистість вчиться оцінювати саму себе, розвиває комунікативні здібності і здобуває практику соціальних стосунків. Досвід взаємин, що набувається, іноді стає на багато років моральним компасом, яким керується молода людина в майбутньому, та певною мірою основою її життєвого успіху.

 

 

Волкова Н. П. Педагогіка. / Н. П. Волкова – К. : Академія, 2002.

Галузинський В. М., Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. /В. М. Галузинський, М. Б. Євнух – К. : Вища школа, 1995.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. /С. Гончаренко – К. : Либідь, 1997.

Учнівський колектив і його роль у формуванні особистості [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: URL: http: //referatu. net. ua/newreferats

Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 28 від 16 липня 1999 р. – С. 547-562.

Іванов І. П. Виховання колективістів/ І. П. Іванов // Педагогічний пошук – К. : Рад. шк., 1989.

Караковский В. А. Пути формирования ученического коллектива. / В. А. Караковський – М. : Педагогика, 1978.

Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. / С. Г. Керпенчук – К. : Вища школа, 1997.

Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К. : «Школяр», 1997. – 148 с.

Концепція середньої загальноосвітньої школи України // Початкова школа. – 1990. – №11. – С. 35-38.

Красовицький М., Бучківський Г. В. О. Сухомлинський про виховання особистості в колективі: цілісна концепція // Рідна школа. – 1999. – №2. – С. 13-17.

Красовицький С. Проблеми дитячого колективу в аспекті гуманізації школи/С. Красовський // Рідна школа. – 1995. – №2-3.

Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка. – К. : Знання – Прес, 2003.

Лозова В. І., Троць Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Харків, 1997.

Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу/А. С. Макаренко // Вибрані твори: В 7 т. – Т. 5. – К. : Рад. шк., 1954.

Макаренко А. С. Проблеми шкільного виховання/А. С. Макаренко // Вибрані твори: В 7 т. – Т. 5. – К. : Рад. шк., 1954.

Мельничук Т. Лідерство в групі, колективі як інструмент і мотив розвитку особистості, її само вираження/Т. Мельничук // Рідна школа. – 2000. – №5. – С. 49-50.

Погоріла І. Проблеми особистості і колективу в системі виховної роботи школи/І. Погоріла // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 35-36.

Сметанський М., Галузяк В. Проблема виховання особистості у колективі в теоретичній спадщині А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського // Рідна школа. – 2002. – №8-9. – С. 16-18.

Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу/ В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К. : Рад. шк., 1976.

Фіцула М. М. Педагогіка. // М. М. Фіцула – К. : Академія, 2000.

Ягупов В. В. Педагогіка // В. ВЯгуов – К. : Либідь, 2003.