Виникнення та розвиток ідеалів свободи та рівності

Слідом за ним і Джон Стюарт Міль у праці “Про свободу” робить висновок, що рівність та свобода можуть суперечити одна одній. Суперечність між свободою та рівністю, яка виявила себе ще за часів французької революції, продовжується і до сьогодні.

Представник нового лібералізму, німецький соціолог Р. Дарендорф висунув теорію об’єктивної і необхідної сумісності свободи та рівності. Він вважає, що рівність є основою виникнення і розвитку свободи. Саме усунення рабства та встановлення правової рівності привели до виникнення громадянських і особистих свобод. Поза рівністю говорити про свободу недоцільно. Разом з тим вона є тією основою, на якій виникає й розвиваєтьсясвобода. Втім, можливості рівності та свободи не є повністю реальними. Далеко не кожний може досягти матеріального благополуччя, взаємодопомоги та справедливості.

Свобода і рівність не даруються, хоча кожна людина, звичайно, прагне їх.

Р. Дарендорф пропонує поєднувати свободу та рівність, розглядаючи їх в нерозривній єдності. При цьому він зауважує, що абсолютна свобода може зруйнувати рівність, а абсолютна рівність може знищити свободу. Конфлікт між цими полюсами сприяє розвиткові суспільства, суспільному прогресу. Вказану дилему він розглядає як проблему неминучого та об’єктивного об’єднання свободи та рівності, зменшення відмінностей між статусами людей. Ці проблеми він пропонує розв’язати шляхом встановлення мінімальної заробітної плати та її подальшого підвищення, вдосконалення соціального забезпечення, встановлення прогресивних податків тощо. Подібним чином розмірковує і Д. Роулс, який виходить не тільки з сумісності свободи та рівності, а й розглядає їх у тісному зв’язку з поняттям справедливості.

У книзі “Теорія справедливості” Д. Роулс обґрунтовує два принципи справедливості.

Перший полягає в тому, що кожна особа повинна володіти рівними правами. Це такі політичні свободи, як право голосу та бути обраним, свобода слова, зборів, думки й совісті, а також свободи, що стосуються прав власності, свободи від незаконного арешту чи вилучення майна тощо. Система індивідуальних прав та свобод повинна збігатися із загальною свободою, при чому свобода повинна бути максималізованою, а її обмеження може мати місце для кращого захисту: “Свобода може бути обмежена тільки заради свободи”. Другий принцип поширюється на розподіл доходів. Він є вимогою рівності – як рівного володіння свободами і рівного розподілу благ. Цей принцип конкретизується як принцип рівних можливостей, спрямований на максимальне усунення нерівності, яка виникла чи склалася на основі багатства або внаслідок того, що один народився бідним, а інший – дуже багатим. Роулс пропонує здійснити перерозподіл благ у суспільстві, щоб всіх відносно справедливо зрівняти, надати їм рівні права та свободи, рівні можливості. Після цього, якщо та чи інша людина буде поліпшувати своє становище порівняно зі своїм гіпотетичним станом, то це вже будуть нерівності, які відповідатимуть справедливост

Утвердження свободи та рівності в умовах сучасного політичного процесу

Чи порівнюється з ідеалами рівності і справедливості свобода? Дослідники не раз зауважували, що особливо на ранній стадії свого розвитку лібералізм ставить індивіда вище за суспільство. Вважалося, що суспільство – це ніщо інше, як загальна сума його членів, чиї права та інтереси надійно захищені його інституціями. Таке суспільство не розглядалось історично і не еволюціонувало в часі. Людські взаємозв’язки вважалися незмінними. У пізньому лібералізмі наголос робиться на тому, що свобода, добробут та справедливість особистості залежить від чітко визначених і надійно забезпечених правових відносин між усіма його членами.

Свобода закладена в самій сутності людини. Людина свідомо володіє своїми діями, а тому на власний роздум обирає напрямок своєї діяльності завдяки якій з’являється і поступово накопичується приватна власність, яка, за припущенням лібералів, на початкових своїх етапах була результатом власної праці. Щоб добробут кожного зростав разом з здобутою власністю, необхідно її захистити. Найбільша загроза свободі людини розглядалася у формі насильства над особою і насильницького позбавлення власності. Захистити перше і друге міг тільки закон. «Адже свобода полягає в тому, аби бути вільним від обмежень та насильства з боку інших, а цього не може бути там, де немає закону…». Таким чином, лібералізм як вчення, щиро віддане ідеалам свободи, може мати стабільність і розвиток, при умові, якщо чітко буде стояти на захисті не тільки прав і свобод людини, а й приватної власності. Свобода твориться правовими обмеженнями. Вона існує там, де конституційний закон у визначеному порядку обмежує дії уряду, а цивільний і кримінальний закон – дії приватного громадянина. Разом вони запобігають свавільному втручанню однієї людини в справи іншої. У цьому розумінні свобода – це не влада над іншими. Свобода – це захист від втручання. Саме з цієї причини у ліберальній думці свобода тісно пов’язана з приватною власністю. Надмірна концентрація влади і багатства, які концентрують ці ресурси у власних інтересах, також несуть загрозу свободі. Вільне суспільство здатне виробити інтелектуальну і моральну енергію, достатню для того, щоб збільшити свої власні можливості.

Суспільство має бути відкритим устроєм, у тому сенсі, що його механізм й принципи повинні бути добре відомими і досяжними для загального розуміння та критичного розгляду. Люди мають знати й розуміти причини основного розподілу багатства, могутності, влади і свободи. Суспільство не повинно бути оповите таємницею, а його механізми – залежати від міфології, містифікації, чи виправдані політичною доцільністю, яка веде до брехні, політичних і кримінальних злочинів.