Виявлення витоків та еволюції протоколу та церемоніалу як інструментів нормативної регламентації соціально-політичних відносин та визначення їх місця в арсеналі сучасних практик управління

 

1.1 Загальна характеристика і роль дипломатичного протоколу у міжнародних відносинах

1.2 Наукове підґрунтя дипломатичного протоколу

1.3 Джерела дипломатичного протоколу

2.1 Поняття дипломатичного церемоніалу

2.2 Протокольні й церемоніальні питання прийому іноземних делегацій

 

 

Дипломатичний протокол є невід’ємною складовою частиною дипломатії, її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція (акт, захід) держави та якої дотримуються її представництва чи представники. Дипломатія має надзвичайно довгу історію, бо з’явилася практично з виникненням родового суспільства, першого обміну продуктами, а також перших проблем, пов’язаних з територіями для полювання, землеробства, рибальства та їхніми межами, суперечками і конфліктами, що виникали навколо них. Уже первісні люди дійшли висновку, що розбіжності краще вирішувати за допомогою домовленостей, бо вирішення їх силою часто викликало озлоблення суперника і призводило до нових конфліктів. Так з’явилися зародки первісної, примітивної дипломатії, що базувалися на засадах здорового глузду, а у ролі дипломатів виступали старші члени общини, до голосу яких прислухалися.

Аналіз змісту положень Державного Протоколу та Церемоніалу України та їх реалізації дозволяє відзначити його концептуальну та практичну відповідність міжнародним нормам та вимогам протоколу офіційної комунікації. Однак, незважаючи на певні успіхи, досягнуті на шляху відбудови національної системи протоколу та церемоніалу, слід відзначити, що у переважній більшості випадків протокол та церемоніал продовжує займати другорядне місце у арсеналі управлінських практик: найчастіше його сприймають як допоміжний інструмент реалізації владних комунікативних стратегій.

Питаня державного протоколу та церемоніалу у свої працях висвітлюють такі вчені як: на периферію теорії політики та державного управління, залишаючи її у сегменті І. Алексєєв, Ю. Борисов, А. Борунков, П. Гіро, А. Дубідур, Д. Табачник, Р. Уортман, Д. Лєвін, В. Матвієнко, Г. Нікольсон, та ін.), етики та філософії (Р. Апресян, А. Гусейнов, М. Мамардашвілі, Л. Уайт та ін.), антропології (Т. Гестер, Г. Гірц, Ф. Конфорд,

Знайомство з роботами представлених вище авторів дозволяє відзначити існування двох автономних підходів до вивчення протоколу та церемоніалу. Перший трактує протокол та церемоніал як форми соціальної поведінки та культуротворення, другий розглядає їх у фокусі історії та теорії дипломатії, визначаючи їх як важливий, але допоміжний інструмент зовнішньої політики.

Мета та завдання курсової роботи – виявлення витоків та еволюції протоколу та церемоніалу як інструментів нормативної регламентації соціально-політичних відносин та визначення їх місця в арсеналі сучасних практик управління. Для досягнення поставленої мети спробуємо довести, що історична еволюція системи знаків, моделей та норм соціальної поведінки відбувалася за траєкторією «архаїчний культовий церемоніал – етикет – дипломатичний протокол – державний протокол і церемоніал», де кожна із її складових, як самостійна форма соціальної взаємодії, змінювала масштаб і глибину свого розповсюдження та його ареал в залежності від втрати чи набуття нових функцій у системі соціальних відносин.

Безперечним залишається той факт, що тісний семантичний зв’язок даних понять із лексемами «церемонія», «етикет», «обряд», «ритуал» чітко вказує на їх символічну природу.

 

 

 

При реалізації різних зовнішньополітичних заходів дипломатична служба кожної держави дотримується певних традицій, умовностей та правил, спільність яких називається дипломатичним протоколом або, скорочено, протоколом. Дипломатичний протокол є формою, в яку втілюється кожна зовнішньополітична акція держави, її внутрішнього або зовнішнього представництва чи представника. Саме в цьому полягає політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально-економічний та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції. Нормальне спілкування було б неможливим, якби всі вони не дотримувалися загальних принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе виконання взятих на себе зобов’язань.

Протокол – слово, що походить з грецького «protokollon» (protos – перший, а kola – клеїти) – у середньовіччі означав правила оформлення документів і ведення архіву. У цьому значенні термін «протокол» вживається і сьогодні, наприклад, протокол зборів, засідання; у судочинстві – протокол обшуку чи судового засідання. Ввійшовши ж у дипломатичну практику, це слово, крім оформлення документів, стало означати всі питання етикету і церемоніалу як складових частин дипломатичного протоколу. Етикет (від французького «etiquette») – це встановлені правила поведінки (поведінка в громадських місцях, манери, стиль одягу, форми звернень і привітань, відносини з оточуючими тощо) ; правила ввічливості (чемності) в дипломатичних колах. Церемоніал – це офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, церемоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо).

Основоположною засадою дипломатичного протоколу є дотримання принципу міжнародної ввічливості, тобто поваги до