Вияви релігійних почуттів, настроїв та переживання релгійного досвіду

Однією зі складових релігійної свідомості віруючих є релігійні почуття. Дослідники й філософи дають їм різні характеристики. Ми поділяємо погляд на релігійні почуття, який висловив відомий філософ-прагматик У. Джемс у праці «Розмаїття релігійного досвіду»: «... Якщо ми погодимося розуміти термін “релігійне почуття” як збірну назву для всіх тих почуттів, які в різних випадках породжуються релігійними об’єктами, – то ми визнаємо вірогідність того, що цей термін не містить такого елементу, який мав би з психологічного погляду специфічної природи. Є релігійна любов, релігійний страх, релігійне відчуття піднесеного, релігійна радість тощо. Але релігійна любов – це лише спільне для всіх людей почуття любові, спрямоване на релігійний об’єкт. Релігійний страх – це звичайний трепет людського серця, але пов’язаний із ідеєю людської кари. Релігійне відчуття піднесеного – це те особливе здригання, яке ми відчуваємо в нічну пору в лісі чи в гірській ущелині; тільки в такому разі воно породжується думкою про присутність надприродного. У такий самий спосіб можна розглядати всі різноманітні почування, які переживаються релігійними людьми»116. До визначення У. Джемса можна додати, що релігійні почуття зазнавали впливу всієї релігійної свідомості, і це накладало на них певний особливий відбиток, що, однак, не робить їх цілковито специфічними.

Пересічні віруючі у 1940-80-х роках в Україні, як і раніше, переважно погано знали догматичний бік релігії, для них важливішу роль відігравали релігійні почуття. Яскраві спогади, сильні переживання були пов’язані у віруючого, як правило, із богослужінням, молитовними зібраннями. Ось характерні висловлювання: «На молитовні зібрання спонукає йти внутрішній дух, тягне дуже. Там відчуваєш радість»; «Як неділя, не всидиш удома, просто тягне до молитовного будинку. Душа співає, якась радість з’являється»117; «Був на молитовних зборах, поки слухаю – ніби все розумію, а вийду – нічого не знаю. Та просто приємно буває на душі, коли слухаєш проповідь»118; «Я піду до церкви, поговорю з богом, і душа моя втішиться»119. Домогосподарка Н. М. казала: «Я від молитви... від самої релігії почуваю радість у серці». Колгоспниця М. І. заявила: «Коли ходжу до церкви, відчуваю багато радості»121. Від віруючих часто можна було почути таке: «Якщо сповідь приносить утіху, заспокоює серце, звеселяє душу, то хіба все це не говорить на користь бога?»122. Ці слова підтверджують важливість релігійних почуттів і є прикладами того, що, звертаючись до Бога, віруючі відчували втіху, радість, душевний спокій. Релігія впливала на них через царину людських почуттів. Тому їхня віра опиралася передусім на ці почуття, і вони, незважаючи на силу антирелігійної пропаганди, казали, що «все-таки щось є». Коли внаслідок боротьби з релігією зникали різні важелі впливу Церкви на формування і підтримку віри, почуття залишалися і відігравали вагомішу роль у «спустошеній» радянською владою сфері релігійності.

Одним із найпоширеніших релігійних почуттів було почуття страху перед Богом. Теза «бійтеся Бога» пронизувала Біблію та повчання «святих отців». Зокрема, у Старому Заповіті сказано: «Бійтеся Господа, всі святі його» (Псал. 33, 10), «Служіть Господу зі страхом і радійте Йому з трепетом» (Псал. 2, 11). Василь Великий повчав: «Зі страхом і трепетом потрібно стояти перед Богом, весь розум спрямовуючи до нього єдиного, тому що Він не лише подібно до людей бачить зовнішню людину, а й внутрішню». І хоча в досліджуваний період пропаганда почуття страху перед Богом втратила свої колишні масштаби, вона продовжувала звучати в словах не лише звичайного духовенства, а й церковних ієрархів. Митрополит Миколай (Ярушевич) писав: «Істинний християнин завжди носить у своєму серці страх перед грізним вироком грішникам на останньому суді». Такі висловлювання притаманні представникам духовенства всіх конфесій.

Почуття страху, насаджуваного згори, не могли не відчувати пересічні віруючі. У житті багатьох віруючих воно відігравало важливу роль. 19-річна дівчина Тетяна з Кіровоградської області під час бесіди з науковцями-релігієзнавцями сказала: «Ви думаєте, легко вірити в бога і жити по-божому? Дуже важко. Мені в кіно хочеться піти і в компанії побувати. Світ тягне мене красою і привабливістю. Але страшно бога, я боюся його. Тому я виконуватиму релігійні закони, щоб уникнути кари». М. Тепляков, який працював із матеріалами російських регіонів, прилеглих до України, зокрема Воронежчини, писав, що 40% віруючих не відчували любові до Бога, 65% більше боялися Бога, ніж любили, а близько третини не мали страху перед ним126. О. Дем’янов на основі опитувань, здійснених у цих регіонах пізніше, дає інакші цифри: відповідно близько 45% останніх і третина тих, що відчували страх (кожен п’ятий не відповів на питання) 127. Ці цифри залежно від регіонів і періодів мали тенденцію зменшуватися або збільшуватися. Та сама ситуація спостерігалася і в Україні.

Матеріали соціологічного дослідження у Ровенській області показали, що страх Божий відчували майже дві третини віруючих. Так, А. П-к із с. Яринівки Березнівського району, який не вважав себе глибоко віруючим, казав, що постійно відчуває страх перед Богом, який «знає всі мої помисли та дії і може в будь-яку мить покарати»128. Священик Д. К-к із Березнівського району, характеризуючи почуття віруючих, зазначав: «Страху перед Богом більше, ніж любові... Віруючий увесь час пам’ятає, що якщо він не виконує заповідь, то Бог покарає його»129.

Страх перед божим покаранням нерідко стимулював виконання релігійних дій та формував певний світогляд, що стримував від