Вияви релігійних почуттів, настроїв та переживання релгійного досвіду

Певні вияви специфічних почуттів, пов’язаних із релігією, ми бачимо у віруючих, що належали насамперед до невеликих релігійних організацій закритого типу. Специфічність їх полягала в тому, що релігійне могло поєднуватися з людським, егоїстичним, інколи з підсвідомими комплексами. Багатьом представникам сектантської молоді було притаманне почуття власної винятковості, моральної вищості над невіруючими та іновірцями. Молоді баптисти-ініціативники вважали, що позаяк вони «вибрані», то можуть зазнавати гонінь157. Не лише баптисти-ініціативники, а й п’ятидесятники, свідки Єгови й особливо адвентисти-реформісти, ведучи мову про свою винятковість, наводили такі слова: «Не та віра свята, яка мучить, а та, яку мучать»158. Вірячи у власну обраність Богом, багато хто був готовий до випробувань заради віри. Це пропагувалося у низці творів окремих протестантських громад закритого типу, зокрема п’ ятидесят- ницьких:

 

«Я б хотел, чтоб вид мученья Влил в меня огонь такой,

Чтоб он сжег во мне сомненья,

Все соблазны, грех плотской»159.

 

Тяжкі страждання відтак сприймалися як запорука збереження віри.

Переконаність у власній духовній вищості існувала також у окремих старообрядців. Тривалі переслідування призвели до формування стійкого характеру, наполегливості; нерідко це набирало форми упертості160. Ці психологічні характеристики могли передаватися новому поколінню, яке часто було схильне наслідувати батьків.

Релігійні почуття були наявні і в стосунках між віруючими та невіруючими, навіть у колі однієї родини. Релігійні ідеї чи їх неадекватне розуміння ставали бар’єром у стосунках батьків і дітей. Надія Г., член громади адвентистів сьомого дня с. Вівсяники Козятинського району Вінницької області, висловилася щодо своїх батьків так: «Ну й нехай їх Господь знищить, аби я потрапила в царство боже»161.

Інколи до виявів релігійних почуттів призводили цілеспрямовані дії духовенства, активу громад тощо. Зокрема, у деяких громадах ЄХБ у повоєнний період траплялися випадки, коли керівництво громад готувало до проповідей жінок, аби ті завершували їх риданням, що стимулювало вияви релігійних почуттів інших членів.

Певними почуттями супроводжувався і відхід людини від релігії, часто навіть сильною емоційною травмою. Загалом це було дуже складне явище. В. Дмитренко відзначав: «Емоціональний світ віруючих заповнений глибокими і сильними релігійними переживаннями, які приносять суб’єктивне задоволення. Вони стали своєрідною потребою. Раптово позбавити людину їх, механічно відрізати шлях до звичних занять – означає спустошити емоціональний світ людини, насильно відняти в неї те, що їй здавалося найбільш суттєвим і важливим в житті»163. Емоційні розриви з релігією в 1940-80-х роках були дуже поширені. Люди, тісно пов’язані з релігією, мусили поривати з нею внаслідок тиску з боку трудового колективу, родини, громадськості.

В окремих випадках емоційність могла сягати такої міри, за якої релігійна віра набирала істеричного характеру164. «Тоді виникало, – зазначав Макс Вебер, – оте відоме з багатьох прикладів чергування неврастенічних станів, коли ледве не чуттєвий релігійний екстаз змінювався приступами нервового розслаблення, яке відчувалося як “позбавленість Бога”«165. Отже, емоції, крім позитивного впливу на релігійність, могли мати й негативний.

Важливою складовою релігійної свідомості були також релігійні настрої. Релігієзнавці Б. Паригін, Б. Єрунов і В. Букін у своїй праці зазначали: «На відміну від релігійних почуттів і переживань настрій – це більш складне інтегральне утворення..., стосовно якого названі вище елементи психічного стану людини виступають лише як приватні випадки релігійного настрою особистості. А це означає, що релігійний настрій – такий стан почуттів і пов’язаних із ними раціональних елементів, які в психічній системі особистості можуть виступати як установки»166. Настрої групи чи індивідів стають релігійними настроями, бувши пов’ язаними з релігійними віруваннями. Вони, як справедливо зазначав Д. Угринович, забарвлюють «у певні тони весь стан цієї особистості, її ставлення до навколишнього світу. Наприклад, у представників есхатологічних сект усі явища й факти нерідко сприймаються і переживаються крізь призму прийдешнього, на їхню думку, найближчим часом кінця світу»167. Найпоширеніші були есхатологічні настрої (деякі дослідники називають їх апокаліптичними).

Окремі зарубіжні автори, зокрема С. Ярмусь, зазначали, що в Україні в другій половині ХХ ст. у середовищі віруючих посилювалися апокаліп- тичні очікування та апокаліптична духовність168. Автор пояснював цю ситуацію тим тяжким становищем, в якому опинилося населення в роки радянського режиму. Однак твердження про посилення очікувань кінця світу серед віруючих не зовсім правильне. Воно доречне лише для послідовників окремих релігійних течій та рухів: адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, істинно-православних тощо. Есхатологічні очікування мали також тенденцію активізуватися в певні періоди. У цілому же для релігійного життя досліджуваного періоду характерне загальне ослаблення есхатологічних настроїв у більшості релігійних течій.

Простежмо поширення есхатологічних настроїв на прикладі окремих релігійних течій. У повоєнний період есхатологічні настрої в середовищі парафіян РПЦ були найбільше поширені в Західній Україні. Значною мірою поширення їх було зумовлене утвердженням радянської влади в цьому регіоні, в якій деякі з вірян бачили владу