World Wide Web (www - всесвітня павутина). Організація інформації, принципи навігації

Локальні шини стандартів IDE, EIDE, SCSI використовуються найчастіше як інтерфейс тільки для зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв.

Зовнішні пристрої ПК, що підключаються до системного блоку, забезпечують взаємодію комп’ютера з користувачами, об’єктами управління й іншими ПЕОМ. За вартістю зовнішні пристрої іноді складають 50-80% вартості всієї комп’ютерної системи. Від складу і характеристик зовнішніх пристроїв значно залежать можливість і ефективність застосування ПК у системах управління.

Зовнішні пристрої різноманітні і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Так, за призначенням можна виділити такі різновиди зовнішніх пристроїв:

зовнішні запам’ятовуючі пристрої (ЗЗП) або зовнішня пам’ять ПК;

пристрої для введення/виведення інформації;

засоби зв’язку і телекомунікації.

До пристроїв введення інформації належать:

клавіатура – пристрій для ручного введення числової, текстової і керуючої інформації до комп’ютера;

графічний планшет, або діджитайзер, – пристрій для ручного введення графічної інформації шляхом переміщення планшетом спеціального покажчика – пера; при переміщенні пера автоматично виконується зчитування координат його місця розташування і введення цих координат до ПК;

сканер – пристрій для автоматичного зчитування з паперових носіїв і впровадження до ПЕОМ машинописних текстів, графіків, малюнків, креслень. У пристрої кодування сканера в текстовому режимі його роботи літерні символи після порівняння з еталонними контурами перетворюються спеціальними програмами в коди ASCII. В графічному режимі роботи сканера графіки і креслення перетворюються на послідовності двовимірних координат;

маніпулятори: джойстик, «миша», трекбол (Track Ball), світлове перо та ін. – пристрої для введення графічної інформації на екран дисплея чи керування нею. Керують рухом курсора на екрані з наступним кодуванням його координат і введенням їх у ПК;

сенсорні екрани – для введення окремих елементів зображення або програмних команд з поліекрана дисплея до ПЕОМ.

До пристроїв виведення інформації належать принтер – друкуючий пристрій для створення копії інформації на папері; плотер – для виведення об’ємної графічної інформації – графіків, креслень, малюнків – з ПК на паперовий носій.

Пристрої, що дозволяють і вводити, і виводити інформацію, називаються також діалоговими засобами користувача. До них належать: монітор (дисплей) – пристрій для відображення, введення і виведення інформації; пристрої мовного введення/виведення – різновид засобів мультимедіа, технології створення яких нині швидко розвиваються.

Клавіатура – найважливіший для користувача пристрій, з допомогою якого здійснюється введення даних, команд і керуючих дій у ПК. На клавішах нанесені літери латинського, російського та українського алфавітів, арабські цифри, математичні, графічні і спеціальні службові знаки, знаки-роздільники, найменування деяких команд, функцій та ін. Призначення клавіш, їх позначення і розміщення можуть варіювати.

Найчастіше клавіатура містить 101 клавішу, але новіші, зручні для використання в операційній системі Windows клавіатури мають 104 клавіші.

Усі клавіші типової 101-клавішної клавіатури можна розбити на чотири групи:

літерно-цифрові, призначені для введення тексту і чисел;

клавіші управління курсором; ця група, за умови активізації керуючої клавіші-перемикача <Numl_ock> (Number Lock – фіксація цифр), також може бути задіяна для введення числових даних, перегляду і редагування тексту на екрані;

спеціальні керуючі клавіші: самостійно або в комбінаціях використовуються для перемикання регістрів, переривання роботи програми; перезавантаження операційної системи комп’ютера тощо;

функціональні клавіші, які широко використовуються в сервісних програмах як керуючі.

Відеосистема комп’ютера складається з відеомонітора, або дисплея, і відеоконтролера, або адаптера. Відеомонітор – це зовнішній пристрій комп’ютера. Відеоконтролер розміщуються у системному блоці ПЕОМ на відеокартці, яка встановлюється в рознім материнської плати.

Відеомонітор, або дисплей, або монітор – пристрій відображення текстової і графічної інформації на екрані на екрані електронно-променевої трубки (ЕПТ) або на рідкокристальному екрані. Розмір екрана монітора визначається розміром його діагоналі в дюймах: від 10 до 21 дюйма і більше. Найчастіше використовують монітори з розміром екрана 17-19 дюймів.

Важливою характеристикою монітора є частота його кадрової розгортки. Зміна зображень, або кадрів, на екрані з частотою 25 Гц сприймається оком як безупинний рух, але очі при цьому через мерехтіння екрана швидко втомлюються. Для більшої стійкості зображення і зниження втоми очей у сучасних якісних моніторах підтримується частота зміни кадрів на рівні 75 – 100 Гц – при цьому зростає смуга частот відеосигналу і частота рядкової розгортки досягає 40-50 кГц.

Важливою характеристикою монітора, що визначає чіткість зображення на екрані, є розмір зерна, або точки люмінофора екрана монітора. Чим менше зерно, тим вища чіткість зображення і тим менше стомлюються очі користувача.

Відеоконтролери, або відеоадаптери, є пристроями, що керують моніторами і виведенням інформації на екран. Відеоконтролер розміщується в системному блоці на окремій платі і містить: схему керування електронно-променевою трубкою; растрову пам’ять – відеопам’ять, що зберігає відтворену на екрані інформацію та використовує поле відеобуфера в оперативній пам’яті; змінні мікросхеми: постійно-запам’ятовуючий пристрій – матриці знаків; порти введення/виведення.

Найважливіша характеристика – ємність відеопам’яті, вона визначає кількість збережених у пам’яті пікселів та їх атрибутів. Розрядність атрибута пікселя визначає, зокрема, максимально можливу кількість напівтонів або колірних відтінків, що враховуються при відображенні пікселя. Наприклад, для відображення 65 тис. колірних відтінків за стандартом High Color кожен піксель повинен мати 2-байтовий атрибут, а для відображення 16, 7 млн. колірних відтінків за стандартом True Color – 3-байтовий атрибут. Необхідну ємність відеопам’яті можна приблизно оцінити, помноживши кількість байтів атрибута на кількість пікселів екрана.

Наприклад, при роздільній здатності монітора у 800x600 пікселів і стандарті True Color ємність відеопам’яті повинна бути не менш 1440000 байт.

Принтер – пристрій виведення даних з ПЕОМ, що перетворює інформаційні коди у відповідні їм графічні символи – літери, цифри, знаки тощо – та фіксує їх на папері.

Принтери є найбільш розвинутою групою зовнішніх пристроїв комп’ютера, що налічує до 1000 різноманітних модифікацій (рис. 1. 10). Принтери відрізняються між собою за різними ознаками:

кольоровістю: бувають чорно-білі і кольорові;

принципом дії: матричні, термічні, струменеві, лазерні;

шириною каретки: з широкою – 375-450 мм і вузькою – 25 мм кареткою;

довжиною друкованого рядка: 80 і 132-136 символів;

набором символів;

швидкістю друкування;

роздільною здатністю. її найбільш вживаною одиницею виміру є dpi (кількість точок на дюйм).

Всередині виділених за ознаками груп можна відрізнити кілька різновидів принтерів; наприклад, широко застосовувані матричні знакосинтезуючі принтери за принципом дії можуть бути ударними, термографічними, електрографічними, електростатичними, магнітографічними та ін.

 

Рис. 2. Різновиди принтерів

 

У матричних принтерах зображення формується з точок ударним способом, тому їх правильніше називати ударно-матричні принтери, до того ж існують й інші типи знакосинтезуючих принтерів, які використовують матричне формування символів, але не ударним способом.

Крім матричних голчастих принтерів існує група матричних термопринтерів, оснащених замість голчастої друкуючої голівки голівкою з термоматрицею. Для їх роботи потрібний спеціальний термопапір, що, безумовно, є їх істотним недоліком.

У друкуючій голівці цих принтерів замість голок використовуються тонкі трубки -сопла, через які на папір викидаються дрібні крапельки барвника – чорнила. Струменеві принтери – безударні друкуючі пристрої. В останні роки в їх удосконаленні досягнутий істотний прогрес: створені струменеві принтери, що забезпечують значну роздільну здатність і високу швидкість друкування при відмінній якості, що наближається до якості лазерного друкування.

За лазерною технологією застосовується електрографічний спосіб формування зображень, що використовується в однойменних копіювальних апаратах. Лазер служить для створення надтонкого світлового променя, що викреслює на поверхні попередньо зарядженого світлочутливого барабана контури точкового електронного зображення. При цьому електричний заряд «стікає» з засвічених променем лазера точок на поверхні барабана. Після прояву електронного зображення порошком барвника -тонера, що налипає на розряджені ділянки, виконується друкування – перенесення тонеру з барабана на папір і закріплення зображення на папері розігрівом тонера до його розплавлення.

Лазерні принтери забезпечують найбільш якісний друк з роздільною здатністю до 50 точок/мм (1200 dpi) і швидкість друкування до 1000 знаків/с. Широко використовуються кольорові лазерні принтери.

Сканер – пристрій упровадження в ПЕОМ інформації безпосередньо з паперового документа. Можна вводити тексти, схеми, малюнки, графіки, фотографії та іншу графічну інформацію.

Сканери є найважливішою ланкою електронних систем опрацювання документів. Записуючи результати своєї діяльності у файли і вводячи інформацію з паперових документів у комп’ютер з допомогою сканера і програми автоматичного розпізнавання образів, можна зробити реальним створення безпаперового діловодства.

 

Рис. 3. Різновиди сканерів

 

Кольорові сканери працюють як з чорно-білими, так і з кольоровими оригіналами. У першому випадку вони можуть використовуватися для зчитування і штрихових, і напівтонових зображень.

У кольорових сканерах використовується колірна модель RGB: зображення, що сканується, висвітлюється через RGB-світлофільтр від послідовно увімкнених трьох кольорових ламп; сигнал, що відповідає кожному основному кольору, обробляється окремо. Кількість переданих кольорів коливається від 256 до 65536 за стандартом High Color і навіть до 16, 7 млн. за стандартом True Color. Роздільна здатність більшості сканерів становить від 300 до 1600 dpi.

Конструктивно сканери бувають ручні і настільні. Настільні, у свою чергу, поділяються на планшетні, роликові і проекційні.

Ручні сканери конструктивно найпростіші: вони вручну пересуваються користувачем над зображенням. З їх допомогою за один прохід вводиться лише невелика кількість рядків зображення. Охоплення ними зображення звичайно не перевищує 105 мм. У ручних сканерів є індикатор, що попереджає оператора про перевищення припустимої швидкості сканування. Ці сканери мають малі габарити і низьку вартість.

Планшетні сканери найпоширеніші; у них скануюча голівка переміщується щодо оригіналу автоматично; вони дозволяють сканувати документи в аркушах і зброшуровані документи – книги. Швидкість сканування – 2-10 с на сторінку формату А4.

Роликові сканери найбільш автоматизовані: у них оригінал автоматично переміщується відносно скануючої голівки, часто виконується автоматичне подавання документів, але можливо сканувати тільки документи в окремих аркушах.

Проекційні сканери зовні нагадують фотозбільшувач, однак внизу розташовується документ, що сканується, а вгорі – скануюча голівка. Сканер оптичним способом сканує інформаційний документ і вводить отриману інформацію у вигляді файла до пам’яті комп’ютера.

 

 

Вовчак І. С. Інформаційні системи та комп’ютерні технології в менеджменті. Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 354 с.

Енгель П. С., Макарова М. В., Єлізаров Є. Я. та ін.. Інформатика та комп’ютерна техніка. Навчальний посібник. – К. : НМЦ «Укоопосвіта», 2000. -334 с.

Зеленко В. П. Інформатика та інформаційні технології. – Х. : Компанія СМІТ, 2003. – 352 c.

Макарова М. В., Інформатика та комп’ютерна техніка. Навчальний практикум для лабораторних занять і самостійної роботи студентів з теми “Раціональні навички роботи з сервісами Internet. Створення гіпертекстових документів засобами HTML, текстового і Web-редакторів”. – Полтава. РВВ ПУСКУ, 2000. – 146 с.

Рзаєв Д. О., Шарапов О. Д., Ігнатенко В. М., Дибкова Л. М. Інформатика та комп’ютерна техніка. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К. КНЕУ, 2004. – 485 с.