Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

З історії української метрології: міри об'єму збіжжя й меду

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 

style="text-align: justify;">Зі зменшенням площі лісових масивів природних бортей ставало дедалі менше і їх замінювали штучними. Іноді для утримування бджіл виготовляли борті з розпиляних частин стовбура, які потім піднімали та закріплювали на дереві. Такі вироби називали козубами (бортними) й деякі дослідники вважають їх першими вуликами – колодами. Отже, поряд із бортництвом на українських землях почало розвиватися колодне бджільництво. Вулики-колоди встановлювали в полях, лісах, де були медодайні рослини. Під 1394 р. з’являються перші свідчення про використання міри колода на території Галичини, де зафіксовано її значні районні відмінності (галицька, стрийська, перемишльська та ін.). Так, за люстрацією 1565 р. перемишльський староста наклав на селян чинш – подать із кожного лану – як грошима, так і продуктами, у тому числі по 1 колоді вівса за перемишльською мірою .

У XV-XVI ст. на українських землях у складі Великого князівства Литовського, Польського королівства, а з 1569 р. й Речі Посполитої міра колода набула значного поширення. У містах Галичини, наприклад, вона стала місцевим еталоном для вимірювання меду та збіжжя. Так, 1593 р. за рішенням бурґомістра, райців та руського воєводи колоду було встановлено у Львові. Вона поділялася на 8 півмірків, кожен з яких мав місткість 15 краківських ґарнців, і дорівнювала 120 ґарнцям. У 1614 р. львівський півмірок важив 66, 5 фунта та правив за місцевий еталон міри. Його виготовляли з дерева, засвідчували печаткою й підписами представників влади, а зберігався він у міській скарбниці Львова. Іншими мірами користуватися заборонялося. Оскільки львівський фунт дорівнював 405, 224 г, то львівський півмірок важитиме близько 27 кг, а колода – 215 кг . Уряд Речі Посполитої на українських землях діяв шляхом встановлення співвідношення між українськими мірами колодою й півмірком та польськими (краківськими) ґарнцями. Водночас місцеві зразкові міри не заборонялися. «Метрологічна служба» на основі колоди відома й в інших українських містах. Вона знаходилася, як правило, на ринковій площі, біля ратуші, під дашком, до якої кріпилися еталонні насипні міри об’єму (місткості), а збоку – металеві зразки мір довжини .
Міра колода була поширена також в інших реґіонах України. Приміром, у переліку повинностей селян Київського Полісся, які вони 1415 р. виконували на користь Києво-Софійської митрополії, серед іншого зазначено «2 колоди меду». За королівським указом від 24 квітня 1498 р. митрополитові надавалося право збирати з жителів Київського ключа 2 колоди меду, а місцевим ключникам – «10 колод меду пресного». В описі Мозирського замку , проведеному 1552 р., також названо міру, якою вимірювали місткість меду – колода. В 1 колоді містилося 2 каді, в 1 каді – 4 відра, кожне з яких важило 2 камені .
Отже, колода меду вміщувала 2 каді. Назва міри походила від найменування дерев’яної посудини й була успадкована від руських часів. Про те, що каді виготовлялися з деревини, свідчить інвентар Оршанського замку 1560 р., в якому при описі королівського двору серед інших речей зазначено «кади липовые», а в іншому місці – «кадей порожних деревянных 3». Відомостей про величину міри кадь за періоду Русі не виявлено, проте вони є у джерелах XV ст. Так, жителі сіл Медковичі й Комаровичі сплачували подать на Онуфріївський монастир – 2 каді меду по 6 пудів. У 1483 р. с. Селютини віддавали цій самій обителі 2 каді меду по 5 пудів . Отже, міра колода, в якій вміщувалося 2 каді, становила 10-12 пудів, відро меду – 1, 25-1, 5 пудів, а камінь – 0, 625-0, 750 пуда.
Колода була також і одиницею оподаткування. У 1471 р. жителі села Романова сплачували на Житомир 8 колод вівса, а селяни округи, окрім інших податей, ще й 8 колод вівса та 2 – меду. У 1492 р. пінська княгиня відписала на церкву дворище у с. Волбичах, де проживала сім’я Ф. Гордовича, котрі мали сплатити подать від сохи по 1 колоді вівса (колода по 5 півмірків). Жителі села Соломина Володимирського повіту, якими в 1499 р. заволодів І. Русинович, платили йому 4 колоди вівса .
Від колоди брали мито (поколодне), про що йшлося у вироку короля Сиґізмунда І київським міщанам від 22 березня 1511 р. За документом, його належало сплачувати на монастир Св. Миколи – від 1 колоди по 1 грошу в разі, коли жито везли до міста річкою або суходолом. Оскільки в колоді, як зазначалося в королівському акті, було 8 «осьмаков», то іноді брали мито від осьмака «по пенязю» . Таким чином, колода, як міра сипких тіл, поділялася на 8 осьмаків.
У колодах вимірювали кількість посіяного збіжжя й зібраного врожаю. Так, із галицьких королівських і панських володінь збирали по 10 тис. колод вівса, а з перемишльських панських маєтностей – 1 тис. 810 колод. На Волині кількість збіжжя також вимірювали у колодах. Наприкінці XV ст., за королівським указом, із комор луцького ключника ловчому Гиревцеві було видано 5 колод жита. У волостях Ратенській і Ветельській посіяно: жита – 9, пшениці – 4 колоди . Отже, у XV – першій половині XVI ст. на українських теренах колода використовувалася як міра збіжжя й меду. А оскільки вони переважно не виходили за межі внутрішнього ринку,
Фото Капча