З історії української метрології: міри об'єму збіжжя й меду

У середині XVI ст. в економіці українських земель у складі Речі Посполитої відбувалися зміни, котрі характеризувалися насамперед збільшенням вивозу збіжжя. Невелика частина зерна йшла на експорт і раніше, через Хаджибей, Чорне море – у Південну Європу, на Кіпр, у Францію та ін. Становище змінилося, коли за Торунським трактатом 1466 р. Тевтонський орден втратив на користь Польщі місто Ґданськ. Пруссія стала вільною для транзиту. Після розпаду орденської держави зернові, а згодом і мед стали постійними статтями експорту з українських земель .

У 1648 р. в Україні почалося козацьке повстання, що згодом переросло в національну революцію. У результаті кровопролитних битв руйнувалися міста та села, гинули й потрапляли в полон жителі. Усе це вкрай неґативно вплинуло на розвиток сільського господарства, особливо вирощування зернових культур і бджільництво. За умовами польсько-московського Андрусівського договору Україну було поділено на дві частини: Лівобережна залишалася у складі Московії, а Правобережна – Речі Посполитої. Запорозька Січ перебувала під обопільним контролем. У 1686 р. ті самі держави підписали «Вічний мир», що загалом підтвердив андрусівський поділ. Одночасно відбувалися зміни в економіці Західної Європи. Із середини XVI ст. у Венеції, а з кінця XVII ст. – в інших країнах набув поширення цукор-сирець, тож попит на мед суттєво впав. Крім того, хмільні медові напої не витримували конкуренції з виноградним вином .

На внутрішньому ринку попит на мед і віск залишався стабільним. Приміром, на Волині у XVII ст. кількість пасік збільшувалася як у підданих селян, так і на хуторах міщан. Проте трансформувалися одиниці вимірювання. За інвентарем Козинського ключа, у 1670 р. з панської пасіки мали зібрати 2, а з пасік підданих із чотирьох сіл – 4 півбочки меду . Отже, ця міра була більш зручною, ніж колода. У наступному столітті ситуація не змінилася. Так, у Кременецькому повіті за рік споживали 1800 ґарнців прісного меду, або 50 півбочок (1 півбочка = 36 ґарнців).! з маєтків Вишневецьких на півдні

Волині у серпні 1777 р. було продано 43 півбочки меду торішнього збору по 6 червоних золотих (1 червоний золотий дорівнював 18 польських злотих)  .

Із 1770 р. фіксується затримка зі збутом продуктів пасічництва. Так, у жовтні 1782 р. економ волинських маєтностей Вишневецьких зазначав, що «меду на продаж маємо багато і весняний лежить. На купця трудно. У Бродах камінь по 7 злотих, нехай буде в півбочці 9 каменів, то й то не вийде з півбочки по 4 червоних золотих» . Отже, півбочка меду містила близько 36 ґарнців або 9 каменів.

На території Галичини до кінця ХШІІ ст. колода залишалася найбільшою мірою об’єму для вимірювання збіжжя. Як і раніше, вона поділялася на 8 пів- мірків або 532 фунти. Зі входженням Галичини в 1772 р. до складу Австрії тут продовжували використовувати львівські міри. Лише за імператорським розпорядженням від 6 серпня 1855 р. у Галичині було запроваджено нижньо- австрійські (віденські) міри .

У Лівобережній Україні, котра перебувала у складі Російської імперії на правах автономії, для збіжжя використовували четверту частину міри осьмач- ки – четверик. Зразки його зберігалися в магістратах та ратушах міст, а також служили для вимірювання сипких продуктів на ярмарках і торгах. У практиці торгівлі такий четверик називався колодою. Від колоди стягувався помірний податок – поколодне . Він відомий у Лубенському, Ніжинському, Переяславському та інших полках Гетьманщини. Отже, колода означала міру сталої величини, яка вважалася зразковою на ярмарках і торгах, і містила 1 український четверик. Реформа, проведена урядом у Лівобережній Україні 1734 р., за якою було встановлено співвідношення між українськими й російськими мірами (1 українська осьмачка прирівнювалася до 2 російських четвертей, 4 українських четвериків, 16 російських четвериків), не змінила становища у системі українських мір . Про це свідчило донесення стародубського городового отамана М. Рубця в полкову канцелярію від 16 жовтня 1759 р., де зазначалося, що в місті «колодная мера состоит сверх указной мало не в четверик». Отже, зразкова стародубська міра колода не відповідала прийнятому за реформою 1734 р. стандарту. Вона була більшою майже на 1 російський четверик і дорівнювала 5 російським четверикам . М. Рубець повідомляв також, що розмір колодної міри у Стародубі він встановив, віднайшовши мідний четверик у місцевій полковій канцелярії. Імовірно, його було надіслано російським урядом під час проведення реформи 1734 р., проте впродовж двадцяти років цей еталон не використовувався. Стародубський городовий отаман переміряв поширену в місті міру колода, установив її невідповідність указаній та звернувся до бурмистрів і райців магістрату, пропонуючи виготовити нову колоду у 4 російських четверика. Проте це звернення результатів не дало. Міські урядники не допустили «городничих до уравненія» міри колода, а ініціативному отаманові відповіли, що «мер и весов уравненія» – не його справа, за цим має наглядати магістрат, адже, мовляв, «колода-де от магистрата здела- на». М. Рубець уважав, що такі дії міських урядників було спричинено тим, що вони від цього «немалую себе получают прибиль» . Таким чином, у Стародубі на ринковій площі як зразкова міра знаходилася колода місткістю 1 український четверик стародубської міри. У ньому, як свідчив отаман М. Рубець, було близько 5 російських четвериків. Останній у XVIII ст. дорівнював 1 пуду збіжжя (тобто 16, 38 кг)  . Отже, місткість міри колода у Стародубі становила приблизно 81, 9 кг.

У багатьох інших містах Лівобережної України при перевірці, здійсненій за наказом російських урядовців у 1766 р., зразків нових мір (на відміну від Стародуба) не виявилося. А подеколи (наприклад у Коропі) новим мірам навіть чинили опір. Незважаючи на те, що їх нарешті надіслали до міста, Коропська ратуша продовжувала під час торгів виставляти старі міри, а коли їх забрали до сотенного правління, ратуша «в противность» виготовила нові .

Протидія місцевих урядників запровадженню російських мір проявлялася й у 1780-х рр. Так, у донесенні виконуючого обов’язки лубенського городничого, надісланому 1784 р. до Київського намісницького правління, зазначалося, що в Лубнах «во время древней продажи хлеба» використовували на торгах «четверик лубенский, казенних же четверичков выходило с него по шести, а четверть казенная полагаемо было по полтора городского старой меры четверика». За імператорським указом від 8 серпня 1734 р., 1 лубенський четверик у Лубнах було прирівняно до 4 російських четвериків, «для чего при городе и колоды сделаны» . Таким чином, із поширенням у Лівобережній Україні впродовж ХУІІІ ст. російської системи мір колода як одиниця вимірювання збіжжя й меду та еталон поступово витіснялася російськими мірами. Натомість ву- лики-колоди зберігалися у бджільництві до початку XX ст. Це пояснювалося простотою їх виготовлення та майже повною відповідністю природним умовам, необхідним для життєдіяльності бджолиного рою .

Отже, у XIV-XV ст. на українських землях у складі Великого князівства Литовського, Польщі та Речі Посполитої поряд із бортництвом виникло колодне бджільництво й міра колода, котра мала тісний зв’язок із традиційним господарством і промислами – вирощуванням зернових культур та бджільництвом. Міра колода застосовувалася для вимірювання сипких тіл і меду, а у XIV-XVШ ст. вона також використовувалася як зразкова в українських ярмаркових містах Галичини, Право- й Лівобережної України, об’єднуючи в одну систему вимірювальні, митні та податні функції. Натомість колода як міра меду на території Правобережжя чи Лівобережжя поділялася, за деякими даними, на 2 каді, 8 відер і важила 16 каменів. Як одиниця вимірювання сипких тіл вона вміщувала 8 осьмачок. У Галичині колода поділялася на 4 корці, 8 півмірків і 120 краківських ґарнців. Міра мала виразні регіональні відмінності, а її місткість в різні історичні періоди змінювалася.