Загальна характеристика конституційних обов’язків громадян України

Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

- громадянства України;

- загальної правосуб'єктності громадян України;

- основних принципів статусу людини та громадянина;

- основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків;

- гарантій прав і свобод;

- правового статусу іноземців;

- права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:

- принцип закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права;

- принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21);

- принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (ст. 24);

- принцип єдності прав і обов'язків людини перед суспільством (ст. 23);

- принцип гарантованості прав і свобод людини та громадянина (ст. 22).

Поділ прав і обов'язків на права й обов'язки людини та права й обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства – лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.

Головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов'язки людини та громадянина – основоположна частина Конституції України.

На даний час у теорії і практиці конституціоналізму ставлення до конституційних обов’язків та їх взаємозв’язку з конституційними правами і свободами неоднозначне. На думку П. П. Шляхтун, ліберальна традиція у конституціоналізмі заперечує взаємозв’язок прав і обов’язків, виходячи з того, що визнання такого взаємозв’язку та закріплення в конституції обов’язків особи призвело б до обмеження її прав. Згідно з цією традицією у конституціях, передусім старих, взагалі не йдеться про обов’язки людини і громадянина. У західних країнах конституційний інститут обов’язків людини і громадянина став оформлятися тільки після Другої Світової війни. Загальна тенденція в розвитку конституціоналізму полягає у поширенні конституційного закріплення обов’язків особи, причому не тільки як громадянина, а й як людини. Обов’язки особи закріплюються у багатьох новітніх конституціях, передусім постсоціалістичних держав і тих, що утворилися на території колишнього Радянського союзу, у тому числі України [4].

Обов’язки людини і громадянина в Україні є важливим складовим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина, що закріплює основи взаємовідносин між особою і державою. Основні обов’язки забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльності суспільства.

Тлумачення поняття «конституційні обов’язки людини і громадянина» надавали більшість вітчизняних науковців. Так, В. Ф. Погорілко і В. Л. Федоренко визначають, що це визначена нормами Конституції та Законів України міра обов’язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах суспільного життя [5].

На авторитетну думку О. Ф. Фрицького, конституційні обов’язки людини і громадянина – це закріплені в конституційно-правових нормах формально виражені правила належної поведінки людини, які застосовуються до будь-яких осіб, які перебувають на території цієї держави, або до поведінки громадян цієї держави, незалежно від місця їх перебування, з метою запобігти нанесенню непоправної шкоди державі, суспільству, правам і свободам інших людей [6].

Професор В. В. Кравченко визначає конституційні обов’язки людини і громадянина як закріплені в Конституції України вимоги, які ставляться кожній людині громадянину аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недодержання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність [7].

А. М. Колодій та А. Ю. Олійник зазначають, що обов’язки – це вимоги, що ставляться до людини і громадянина, діяти певним, чітко визначеним правовою нормою чином (або утриматися від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян [8].

Ю. М. Тодика тлумачить обов’язок людини як необхідність певної ї поведінки, об’єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства [9].

В загальному, можна визначити конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні як «встановлені українською державою й закріплені в Конституції та її законах зобов’язання осіб у користь держави» або «закріплені в конституційно-правових нормах вимоги держави до поведінки будь-яких осіб, що перебувають на її території, або тільки до поведінки громадян даної держави незалежно від їх місцезнаходження», а також як «міра обов’язкової, належної поведінки чи діяльності у всіх сферах суспільного життя (у політичній, економічній, соціальній та культурній) «.

Виходячи з вищенаведеного, можна виділити такі риси, що характеризують конституційні обов’язки людини і громадянина: