Загальна характеристика психогенних розладів та їх класифікація. Невротичні розлади. Післятравматичний стресовий розлад. Гострі та затяжні реактивні психози. Психіатрія катастроф та стихійних лих

Н. М. Асатіані (1967р.) виділив 3 стадії розвитку фобічного етапу неврозу:

Страх при безпосередньому стиканні з травматичною ситуацією (наприклад, їзда в метро).

Фобія виникає вже при очікуванні зустрічі з психотравматичною ситуацією.

Виникнення страху вже тільки при уявленні про можливість психотравматичної ситуації.

 

 

Нав»язливі сумніви.

Нав»язливі спогади – це надокучливі спогади про сумну, неприємну або ганебну для хворого подію всупереч намаганням про неї не думати.

З. Нав»язливі уявлення – це поява неправдоподібних уявлень, які людина сприймає за реальність попри їхню абсурдність.

4. Нав»язливі потяги.

5. Нав»язливі страхи (фобії).

6 Нав»язливі дії – це рухи, що хворий робить всупереч свому бажанню, незважаючи на зусилля утриматись від їх виконання.

До нав»язливих страхів зазвичай приєднуються різноманітні захисні дії – ритуали. На початку ритуали носять характер прямого захисту, який дій. Зазвичай хворі зберігають критичне відношення до фобій, і це є особливістю відображається в униканні травмуючої ситуації з подальшим ускладненням захисних нав»язливостей. Лише на висоті страху на короткий період може втрачатись критичне відношення.

 

 

Одна з найбільш розповсюджених форм психічної патології

1. Панічний розлад – раптово виникаючий і швидко, напротязі декількох хвилин, наростаючий симптомокомплекс вегетативних розладів (вегетативна криза – серцебиття, стискання в грудях, відчуття задухи, нестачі повітря, пітливість, головокружіння), що поєднуються з відчуттям страху смерті, страху втрати свідомості чи втрати контролю над собою. Тривалість маніфестних панічних атак коливається в широких межах, хоча, зазвичай, не перевищує 20-30 хвилин.

2. Агорафобія – включає страх відкритих просторів, і ряд подібних фобій (клаустрофобію, фобію транспорту, натовпу). Маніфестує разом (або слідом) з панічними атаками. Типові ситуації, що провокують виникнення агорафобій є поїздка в метро, перебування в магазині, серед великого натовпу людей і т. п.

3. Іпохондричні фобії (нозофобії) – нав’язливий страх якогось важкого захворювання. Частіше всього спостерігаються кардіо-, канцеро-, інсультофобії, а також сифіло- і СНІДофобії. На висоті тривоги фобічні хворі іноді втрачають критику до свого страху, звертаються до лікарів відповідної спеціалізації, вимагають обстеження.

4. Соціальні фобії – страх опинитись в центрі уваги, що супроводжується побоюванням негативної оцінки оточуючих і униканням суспільних ситуацій.

Специфічні (ізольовані) фобії – фобії, обмежені певною ситуацією – страх висоти, нудоти, грози, домашніх тварин, лікування в стоматолога, – тому хворі намагаються уникнути цих ситуацій.

 

 

Основний метод лікування неврозів – амбулаторна терапія.

Госпіталізація пов’язана з необхідністю інтенсивного лікування. В першу чергу це відноситься до гострих тривожно-фобічних розладів (маніфестні панічні атаки, генералізована тривога, пан-фобії, істеропанічні та дисоціативні стани). Ефективність лікування невротичних розладів досить висока. Покращення вдається досягти в 60-80% випадків.

Медикаментозна терапія обсесивно-компульсивних розладів: використовують серотонінергічні антидепресанти, серед них одне з перших місць займають трициклічні похідні; антидепресанти з груп зворотніх інгібіторів МАО, СІОЗС, а також бензодіазепінові транквілізатори і в-адреноблокатори. Препаратами першого вибору є СІОЗС: флуоксетин (прзак), сертралін (золофт, стимулатон).

Тривожно-фобічні розлади: застосовують комплексний підхід з використанням психотерапевтичних і фармакологічних методів.

Лікування панічних розладів включає фармакологіні і психотерапевтичні методи. Найефективнішим засобом є трициклічні антидепресанти (кломіпрамін та іміпрамін). Подальший вибір антидепресанта визначається стійкістю тривожного і вираженістю тужливого афекту. Застосовують препарти з різних груп – СІОЗС, СІОЗН, СІОЗСН.

Основою лікування істероконверсійних розладів є психотерапія.

 

 

Соматофорні розлади – це група функціональних неспецифічних розладів, що проявляються соматичними симптомами, які неможливо пояснити відомими патофізіологічними механізмами і які не мають органічної основи.

В сучасних класифікаціях МКБ – 10 і DSM – IV до соматофорних розладів віднесені соматизовані та іпохондричні розлади, що мають хронічний перебіг, а також болевий розлад (психогенний біль голови і біль в спині). Розповсюдження в попцляції хронічного соматизованого розладу складає 1%; в первинній і загальній медичній практиці – 1-6%. У жінок зустрічається в 2-6 разів частіше, ніж у чоловіків.

В основі соматофорних розладів лежать первинні тілесні відчуття, що мають афективну основу, які неправильно інтерпретуються і фіксуються по психологічних механізмах, які мають зв’язок з попереднім індивідуальним досвідом і ситуаційними факторами. В розфитку соматофорних розладів існує різне співвідношення афективних і когнітивних складових, які обумовлюють наявність окремих варіантів даного розладу.

Іпохондричний розлад виявляється постійними надцінними ідеаторними побудовами про наявність одного чи кількох соматичних захворювань і стабільними соматичними скаргами. Сюди належать немаячна дисморфобія і нозофобія.

Соматофорна вегетативна дисфункція характеризується скаргами на порушення роботи систем організщму, які мають переважно вегетативну регуляцію: серцево-судинної; шлунково-кишкової, дихальної і урогенітальної.

Больовий розлад характеризується скаргами на постійний виражений біль, розвиток якого пов’язаний із психогенними факторами, частіше конфліктами. В дану групу входять психогенний головний біль і болі в спині. До інших соматофорних розладів відносять психоггення дисменорею, дисфагію, біль в м’язах шиї.

 

 

При виборі терапевтичної тактики враховують наявність супутньої депресії, рівень ідеаторних іпохондричних утворень, а також специфіку вегетативно-соматичних симптомів. Важливо є виявлення тривожного, тужливого або апатичного афекту, маскованого соматофорною симптоматикою. При необхідності застосовують антидеперсанти. Перевагу надають препаратам з мінімальною побічною дією. Разом з психофармакотерапією застосовують психотерапевтичні методи (когнітивно-поведінкові та інтегративні).

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Александровский Ю. А. « Пограничные психические расстройства: руководство для врачей» – М: Медицина, 1987. 400 с.
2. Блэйхер В. М., Крук И. В. «Патопсихологическая диагностика» – К. : Здоров’я, 1986, – 290 с.
3. Вейн А. М., Дюкова Г. М., Воробьёва О. В., Данилов А. Б. «Панические атаки» С-Пб: Б. И., 1997, – 304 с.
4. «Клиническая психиатрия» /под ред. Н. Е. Бочарикова – К: Здоров’я, 1989.
5. «Клиническая психиатрия»: пер. с англ. в 2-х т. Г. И. Каплан, Б. Дж. Седок. М. : Медицина 1994.
6. «Критерії діагностики і лікування психічних розладів та розладів поведінки у дорослих» / склад. колект. авторів – Харків, РВФ «Арсіс Лтд», 2000.
7. Морозов Г. В., Шумский Н. Г. «Введение в клиническую психиатрию». М. : Медицина, 1998.
8. «Руководство по использованию, классификации психических и поведенческих расстройств в клинической практике (МКБ – 10). Министерство Здравоохр. Украины – Донецк «Критис», 2000.