Загальна теорія держави і права

За моделлю французького цивільного законодавства формуються торгові кодекси, кодекси торгового мореплавання, цивільні процесуальні кодекси деяких країн Аравійського півос-трова. Торговий кодекс став поштовхом до оформлення торгового права – галузі права, доти невідомої мусульманському праву. Так, в Алжирі, Тунісі і Марокко торгове і зобов'я-зальне право є ідентичним французькому. Сімейні і спадкові відносини мусульман цих країн регулюються мусульманським правом.

У законах і кодексах, прийнятих у сфері регулювання конституційних, адміністративних, цивільних, кримінальних, процесуальних та інших правових відносин багатьох країн, но-рми мусульманського права поступилися місцем нормам, запозиченим із континентально-го або загального права.

Некодифікованими залишалися питання сімейного права і особистого статусу в широкому розумінні. У Туреччині навіть Цивільний і Цивільний процесуальний кодекси (опубліко-вані в 1870 і 1876 pp. відповідно за назвою «Мессель») не торкалися питань особистого статусу, а також сімейного і спадкового права. У Саудівській Аравії спроба короля Ібн-Сауда (1927 р.) створити схожий кодекс мусульманського права на основі доктринального викладу Ібн-Таймою зустріла неприйняття з боку опозиції.

 

>>>608>>>

І все ж наприкінці 20-х – на початку 30-х років XX ст. в ісламських країнах були проведе-ні правові реформи, що стосувалися сімейного і спадкового права[14]. Проте загальна акти-вність арабських країн у реформуванні цієї сфери відносин припадає на період після Дру-гої світової війни, коли процес кодифікації в цілому посилився. Кодекси особистого ста-тусу були прийняті в Сирії, Тунісі, Марокко, Єгипті, Йорданії, Іраку, Південному Йємені. В Алжирі законодавче реформовано режим опіки та інститут безвісної відсутності. Вплив західноєвропейської правової традиції на колись-то ортодоксальні сфери мусульманського права істотно похитнув його непорушність. У Туреччині в результаті проведених реформ континентальне право практично витиснуло мусульманські правові норми.

Панування за нових часів ідеї модернізації на західний зразок замінилося наприкінці XX ст. черговою хвилею ісламізації[15]. Про це свідчить норма Конституції Ісламської Респуб-ліки Іран 1979 р. (діє нині у редакції 1989 р.) про відповідність шаріату всього законодав-ства. В Ірані засновано своєрідний орган конституційного контролю під назвою Опікунсь-ка рада. До її складу входять світські та мусульманські юристи, які у 10-денний строк зо-бов'язані перевіряти закони, прийняті Ісламськими консультативними зборами, на їх від-повідність критеріям ісламу і Конституції.

У разі невідповідності закони повертаються до Зборів на перегляд, і лише в рідких випад-ках при цьому вважаються придатними для введення в дію. Ісламізацією відзначене навіть кримінальне право Ірану. Однак вторгнення в ісламські правові системи закону як основ-ного джерела права за прикладом континентальних держав перетворилося на незворотний процес.

Отже, за допомогою закону державою санкціонується як доктрина, принцип, так і норма мусульманського права.

§ 12. Особливості судової системи

В основі мусульманського правосуддя лежала легенда про Магомета, який спочатку осо-бисто розглядав майже всі спори

 

>>>609>>>

між членами мусульманської общини, а також між мусульманами і немусульманами. Зго-дом він доручав відправлення правосуддя в провінціях намісникам. За тих часів ісламські країни не знали спеціально призначеного звільненого судді. Спадкоємці Магомета як гла-ви держави також тримали верховну судову владу в руках, доручаючи намісникам розв'я-зувати конфлікти між мусульманами. Намісники, у свою чергу, нерідко передоручали цю роботу спеціально підібраним особам – знавцям права. Поступово оформився самостійний державний апарат – суд, склад якого затверджувався володарем, а потім верховним суд-дею, який діяв від імені володаря. На цей період припадає правління династії Аббасидів (750–1258 pp.). Вже тоді судді екзаменувалися на предмет знання мусульманського права, їх діяльність контролювалася верховним суддею.

Мусульманські країни з часу правління династії Аббасидів створили дуалістичну судову систему, яка збереглася до другої половини XIX ст. її складали два види судів:

– «суди каді'», що здійснювали правосуддя відповідно до мусульманського права. Вони зверталися до релігійної совісті віруючих і розраховували на добровільне виконання ними судових рішень;

- «відомства скарг»– суди, що діяли на основі звичаїв і правових розпоряджень (регламен-тів), установлених владою. Діяльність «відомств скарг» не додержувалася суворих норм мусульманського права. Ці суди спиралися на силу державного примусу.

Порядок розгляду справ у судах мав свої відмінності. Суди світської спрямованості («ві-домства скарг») використовували заборонені мусульманським правом види доказів, на-приклад, показання, одержані під катуваннями. Вони могли примусити сторони до мирної угоди, викликати свідків за власною ініціативою і привести їх до присяги, відкласти вине-сення рішення до остаточного розгляду питання і встановлення істини та ін. Сфера повно-важень судів каді була вужчою, ніж у «відомств скарг». Ще з XVI ст. із відання каді були вилучені торгові спори.

В другій половині XIX ст. суди ісламських країн диференціюються відповідно до компе-тенції на мусульманські, цивільні (світські) і консульські, а також суди персонального права для нему-

Посада каді з'явилася у VII ст., згодом виробилася певна система взаємо-підпорядкованості каді на чолі з верховним каді - каді-іль-кудатом.

 

>>>610>>>

сульман. У результаті проведеної в 1840 р. судової реформи була обмежена юрисдикція мусульманських судів (створювалися кримінальні, торгові та інші суди, яким передавала-ся юрисдикція мусульманських судів). Найбільшою своєрідністю характеризується історія реформування судової системи Єгипту. З 1855 р. там функціонують спеціальні криміналь-ні суди, з 1876 р. – змішані суди, створені замість консульських судів. Вони розглядали всі питання разом з іноземцями.

З середини