Заклички, лічилки та мирилки

Без'язикий «караул» закричав,

А безногий у похід побіжав.

Виникнення небилиць пов'язується із стародавнім обрядовим дійством. Воно, поряд з іншими компонентами, включало в себе й сміх. Сміх в обрядах мав життєстверджуючу функцію, функцію магічного перетворення акту смерті в акт відродження. Наприклад, аграрно-магічні обряди весняно-літнього циклу, що пов'язані з уявленнями стародавніх українців про вмираючі сили природи та відродженням їх, органічно поєднували в собі акт проводів у формі потоплення й поховання, і це супроводжувалось не тільки плачем, а й сміхом. Сум переходив у святкові веселощі. Згодом, втрачаючи магічну функцію, як стверджується у дослідженні В.Я. Проппа «Ритуальний смех в фольклоре», ритуальний сміх знайшов відбиток у народній творчості. Магічна функція сміху заміщувалася естетичною, перетворюючись у веселу мовну гру. Небилиці стали часткою «сміхової культури», носіями та розповсюджувачами якої були скоморохи.

Небилиці як гумористичні твори малих форм фольклору не тільки розважають, але й сприяють розвитку логічного мислення дітей. Досліджуючи дитячі речитативи, Г.В. Довженок та К.М. Луганська відзначали, що за всієї фантастичності деталей зображувана в більшості творів дитячого репертуару загальна картина сприймається як цілком логічна, а «олюднені» дії і вчинки персонажів зі світу тварин - як вірогідна умовність. Порушення ж пропорцій та співвідношень предметів, дій, якостей, яке проходить наскрізно, змінює його характер, створює своєрідний «світ навпаки», світ небилиць. Нереальність, нелогічність цього світу начебто спеціально підкреслюється, що стає стимулом активізації дитячої думки.

З діда-прадіда українські діти знають багато примовок та закличок. В українській народній педагогіці у висвітленні М. Г. Стельмаховича походження закличок та примовок дається у вигляді семантичного тлумачення слів у зв'язку з календарною обрядовістю: Назва «заклички» походить від слова «закликати» - звати, просити, запрошувати, звертатися, як і «примовки» - від «примовляти», «приговорювати».

Заклички та примовки включають, крім словесного ряду, певні рухи, що є елементом їх ігрового оформлення. Ці рухи знаходять відгук в дитячій руховій активності. До них належать підскоки на одній або на двох ногах, нахили голови, кидання камінців, кружляння, рухи з предметами - палицями, камінцями, травою, мотузками (зав'язування, підкидання, тривале тримання палиці на руці або на пальці, перепускання комахи з руки на руку і т. ін.). Означені рухи спостерігаються в багатьох закличках та примовках. Г. В. Довженок і К. М. Луганська наводять декілька таких прикладів: «Як зозуля кує, то дитина візьме кийка у руку, щоб на однім пальці (на пучці) стояв стойме, й приказує: 

Зозулю, кавулю,

Скажи мені правду:

Скільки год жить?

Або: Зозульо рябенька,

Пташино маленька!

Закуй мені по звичаю,

Доки жити в світі маю?

...І скільки вона видержить палку, щоб не упала, як зозуля кує, то дитина лічить, скільки років їй жити».

Хто знає веснянки і вперше побачить навесні ластівок, то кидаючи за ними камінцями, промовляє слова:

Ластівки, ластівки,

Возьміть собі веснівки.

Нате вам каменці,

Дайте мені руменці.

Коли побачать бусла, що летить, гукають:

А ти, бусел-воротило,

Куди тебе закрутило?

Чи в ліс, чи в дорогу,

Перев'яжу буслу ногу.

При останніх словах примовки зірвуть травинку і зав'язують на ній наче вузлика. Дітям здається, що бусол над ними кружляє, а далі летіти - не летить. Це від того, що вони йому перев'язали ногу. «Ліда, давай розірвемо у бусла на нозі путо, нехай він летить!» - і Ліна та Ліда згинають гачком пальці-мізинці, зачеплюють одна одну. Пальці розігнулися. Ото ж так розірвали путо у бусла на нозі, і бусел летить далі.

Народні фольклорні ігри та інші жанри традиційно-народної усної творчості часто застосовуються дітьми в процесі вільних ігор на природі. Так, весною принагідно співаються веснянки-заклички. Наприклад, коли сонечко заховалось за хмару, дитина, звертаючись до нього, закликає:

 

Вийди, вийди, сонечко,

На дiдове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі дiточки.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

 

Добре відома й донині гра-закличка «Іди, іди, дощику». Значна частина примовок в українському фольклорі пов'язана з водою. Наприклад, коли під час купання вода затекла у вухо, примовляють, нахиляючи голову та підскакуючи на одній нозі, щоб витрусити воду з вуха:

Течи, течи, водо, з мене,

А я буду рости з тебе,

А ти будеш витікати,

А я буду виростати.

Або:

Коти, коти,

Вилийте води,

Щоб у вухах не лящало,

Щоб голова не боліла!

У змістовому компоненті примовок, пов'язаних з водою, прихована певна символіка. С. Плачинда зазначає: вода - це один з найдавніших символів українського фольклору, який навіть увійшов у підсвідомість людей образом Праматері всього живого, яка, пронизана золотим стовпом (світовим деревом), зродила світ, і є кров'ю землі, всеплодющою силою.

Сонце теж неодноразово згадується у примовках.:

Сонечко, сонечко!

Виглянь у віконечко:

Твої дітоньки плачуть,

Їстоньки хочуть.

«Як почнуть хмарки набігать, діти, піймавши сонечко (божу корівку), перепускають його з руки на руку, примовляючи ті слова. Якщо воно скоро зніметься і полетить - незабаром сонячно буде; як же висовує тільки крильця, а не здіймається, погода буде така, що застелиться оце на сонячно, та і знову хмарки» (приклад за дослідженням Г.В. Довженок і К.М. Луганської).

Поширеними є дитячі сподівання життєво-прагматичного спрямування. Наприклад, коли випадає зуб, примовляють:

Мишко, мишко!

На тобі старий зуб,

А дай мені новий.

Збираючи гриби, просять найкращі:

Гайку, гайку!

Дай гриба і бабку,

Сироїжку з добру діжку,

Красноголовця з доброго молодця.

У цих зрозумілих дітям проханнях виявляються рудименти віри прадавньої людини в магію слова.

Отже, серед розмаїття народних ігор ми зупинилися на іграх малих форм - скоромовках, закличках, примовках, небилицях, мирилках, дражнилках, звуконаслідуваннях, лічилках, жеребкуванні, забавлянках. Невеликим розміром, добором дійових осіб, динамічністю, поєднанням звуків рідної мови, слова, інтонацій та рухів, багаторазовістю повторення всього твору або його окремих частин (кумулятивністю), діалогічністю, імпровізаційною можливістю, притаманною їм емоційністю, оптимістичним характером ці ігри сприяють розвитку творчої фантазії, винахідливості дитини, формуванню її як творчої особистості.