Законодавство України про охорону праці

 

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади охорони праці в Україні

1.1. Законодавство України про охорону праці

1.2. Державний нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства

Розділ 2. Види правової відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

2.1. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

2.2. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Розділ 3. Кримінально правова характеристика злочинів у сфері порушення законодавства про охорону праці

Висновок

Список використаної літератури

 

 

24 листопада 1992 року набрав чинності Закон України «Про охорону праці». Цей Закон адресовано мільйонам українських і громадян, які відтоді повинні звіряти свої дії у процесі трудової діяльності з вимогами цього законодавчого акта. Закон визначив відповідальність держави за охорону праці, надав цьому напряму діяльності держави статус національної політики, спричинив потужний імпульс для реформування всієї системи державного управління охороною праці.

Згідно Закону України «Про охорону праці», охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Закон окреслив основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Серед них – використання економічних методів управління умовами та безпекою виробництва.

Життя кожної людини в моральному плані є безцінним, та разом з тим воно несе в собі певний економічний потенціал. Сьогодні у нас, на жаль, ще немає своїх економічних оцінок та критеріїв щодо охорони праці. Проте, закордонні економісти підрахували, що смерть працівника на виробництві внаслідок нещасного випадку обходиться суспільству дуже дорого як у фінансовому, так і в соціальному аспектах. Що входить у ці величезні збитки? Витрати на виховання та навчання загиблого; не менші витрати на підготовку заміни йому; втрачена вигода від продукції, яку міг би виготовити загиблий за роки своєї активної діяльності; витрати на утриманців загиблого, і компенсаційні виплати його сім'ї та багато інших витрат.

На жаль, у свідомості багатьох наших роботодавців ніяк не утвердиться думка про те, що витратам на працеохоронну діяльність треба приділяти пріоритетну увагу. Щодо цього повчальним є досвід підприємців Південної Кореї. Вони переконані, що будь-яка фірма процвітатиме лише в тому разі, якщо серед трьох «китів», на яких тримається сучасне виробництво, першим, пріоритетним буде охорона праці.

 

 

 

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

1. Центральне місце у системі законодавства України займає Конституція України. Норми Конституції мають найвищу юридичну силу. Тому у зв'язку з набранням чинності Конституцією України Кодекс законів про працю, інші закони, що містять норми трудового права, підзаконні нормативні акти зберегли чинність лише остільки, оскільки вони не суперечать Конституції.

Прийняття Конституції означало великий крок вперед у формуванні правової держави в Україні. Воно загострило увагу до проблеми відповідності законів Конституції, відповідності підзаконних актів законам, до проблеми субординації нормативних актів. У зв'язку з цим багато норм законодавства про працю повинні бути заново осмислені з урахуванням умов правової держави. Відповідним чином повинна бути скоригована і практика їх застосування.

2. Основним законодавчим актом, що регулює трудові та пов'язані з ними відносини, є Кодекс законів про працю. Його роль як основоположного нормативного акту виявляється, насамперед, у чисто кількісних характеристиках. Кодекс законів про працю є основним щодо кількості норм трудового права, що містяться в ньому, щодо сфери суспільних відносин, що він регулює. Крім того, Кодекс законів про працю відрізняється від інших нормативних актів як акт кодифікований і відносно стабільний.

3. Разом з тим до ознак об'ємності, кодифікованості і стабільності особливості Кодексу законів про працю не зводяться. Кодекс законів про працю відрізняється за юридичною силою не тільки від підзаконних актів (що саме собою розуміється), але і від законів Справа в тому, що ст. 4 КЗпП допускає можливість прийняття інших актів законодавства про працю відповідно до Кодексу законів про працю. Але навряд чи є підстави зробити з викладеного такий висновок, що спеціальні положення законів про працю чинні лише тоді, коли їх прийняття передбачено Кодексом законів про працю.

4. В умовах істотних перетворень соціально-економічних умов діяльності суспільства нерідко приймаються закони, що не узгоджуються з нормами Кодексу законів про працю. Це неминуче, оскільки Кодекс законів про працю був прийнятий у зовсім інших соціально-економічних умовах. На практиці їм часто віддається перевага перед нормами Кодексу законів про працю, оскільки такі закони є спеціальними і пізніше прийнятими, а тому такими, що більш правильно виражають волю законодавця. Теоретично зазначення в ст. 4 КЗпП на відповідність Кодексу законів про працю інших актів законодавства про працю не тільки ставить Кодекс на перше місце серед таких актів, але й обмежує право самого законодавця, за загальним правилом, видавати акти законодавства, що суперечать Кодексу законів про працю, не вносячи при цьому змін до Кодексу законів про