Законодавство України про охорону праці

5. Законодавець часом прямо йде шляхом встановлення спеціальними нормами винятків із правила ст. 4 КЗпП, що допускає можливість видання актів законодавства про працю тільки відповідно до Кодексу законів про працю. Так, Верховна Рада вчинила при прийнятті Закону «Про колективні договори і угоди». У постанові про порядок введення в дію названого Закону було передбачено, що акти законодавства з введенням у дію цього закону діють лише в частині, в якій не суперечать останньому. Тим самим дія відповідних норм Кодексу законів про працю призупинялася. Підстав ставити під сумнів юридичну силу зазначеної постанови немає.

6. З точки зору забезпечення пріоритету Кодексу законів про працю у регулюванні трудових відносин викликає інтерес питання про його співвідношення із Законом «Про зайнятість населення», ч. 1 ст. 6 якого аналогічно ст. 4 КЗпП встановлює, що «відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону». На перший погляд, перед нами очевидна колізія, яка повинна вирішуватися шляхом визнання необхідності переважного застосування норм Кодексу законів про працю. Насправді ж це не зовсім так. Співвідношення Кодексу законів про працю і Закону «Про зайнятість населення» значно складніше. Відповідно до ст. 1 Закону «Про зайнятість населення» робота на умовах трудового договору є окремим видом зайнятості, а сам Закон містить у собі ст. 8 «Право громадян на працевлаштування», яка, зокрема, встановлює, що порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю». Отже, у загальному вигляді, сферою регулювання Закону «Про зайнятість населення» є: а) відносини з приводу працевлаштування, що передують трудовим відносинам; б) трудові відносини; в) відносини з приводу працевлаштування осіб, які втратили роботу, і гарантії таким особам. При цьому, якщо відносини груп «а» і «в» регулюються безпосередньо Законом «Про зайнятість», то щодо трудових відносин зазначений Закон робить посилання на законодавство про працю. У такому разі, трудове законодавство є складовою частиною законодавства про зайнятість, а отже, і Закон «Про зайнятість населення» щодо регулювання трудових відносин носить більш загальний характер, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, слід зазначити, що поки що суперечностей між цими законодавчими актами немає, оскільки конкретні норми трудового права до Закону «Про зайнятість населення» не включені, і Верховній Раді вдається забезпечувати узгодженість норм Кодексу законів про працю і Закону «Про зайнятість населення» між собою.

7. Трудовим і пов'язаним з ними відносинам присвячена низка спеціальних законів («Про відпустки», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди»). Названі закони присвячені окремим інститутам трудового права. Зустрічаються і закони, що спеціальними нормами регулюють вкрай обмежене коло відносин (наприклад, Закон «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей»).

Норми трудового права включаються також до комплексних законів, що містять норми різних галузей права (закони «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію» тощо).

8. Кодекс законів про працю, інші закони, що регулюють трудові відносини, окремі норми, що регулюють трудові відносини і містяться в інших законах, є актами вищої юридичної сили порівняно з нормами підзаконних актів (незалежно від часу прийняття підзаконних актів і характеру їх як спеціальних).

9. Із Конституції України, на наш погляд, безпосередньо не випливає повноваження Президента України приймати акти, що містять норми трудового права. Лише протягом трьох років після набрання чинності Конституцією України Президент мав право видавати ухвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом Прем'єр-міністра укази з економічних питань, що не урегульовані законами (треба думати, що також з питань трудового права). Однак частину третю ст. 106 Конституції України зрозуміли так, що Президент має право на основі та на виконання Конституції і законів України видавати укази і розпорядження з питань, які прямо Конституцією до повноважень Президента не віднесені.

Укази Президента носять характер підзаконних актів. Вони не можуть суперечити законам.

10. На жаль, Конституція не вирішила питання про межі повноважень Кабінету Міністрів здійснювати правотворчість у сфері трудового права. Очевидно, це буде вирішено у спеціальному законі, присвяченому Кабінету Міністрів України. До цього, забезпечуючи здійснення внутрішньої політики держави (п. 1 ст. 116 Конституції України), Кабінет Міністрів обмежений тільки чинними законами при виданні нормативних актів про працю. При цьому видання нормативних актів про працю здійснюється шляхом затвердження відповідних постанов. Залишається не до кінця зрозумілим питання про право Кабінету Міністрів затверджувати акти трудового права розпорядженнями. Але за відсутності закону, що визначав би повноваження Кабінету Міністрів і порядок їх здійснення, а також при наявності п. 1 ст. 116 Конституції, що покладає на Кабінет Міністрів здійснення внутрішньої політики, та ст. 117 Конституції, що надає право Кабінету Міністрів видавати постанови та розпорядження, обов'язкові для виконання, належить визнати, що розпорядження Кабінету Міністрів можуть містити норми трудового права.

11. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, ні акта, які визначають правове положення окремих міністерств та інших