Заохочення у кримінально-виконавчому праві країн пострадянського простору

Статистичні дані показують, що найпоширенішими видами заходів заохочення є подяка (58%), дострокове зняття раніше накладеного стягнення (23%), надання короткострокового побачення або тривалого побачення (12%), інші (7%) [3, с. 126-127]. В зазначені 7% входять такі заходи: заохочення як заміна невідбутої частини покарання, умовно-дострокове звільнення, збільшенні тривалості прогулянки засудженого, який тримається в дільницях посиленого контролю колоній і приміщень камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин та нагородження похвальною грамотою. Як бачимо, у відсотковому співвідношенні застосування такого виду заохочення, як нагородження похвальною грамотою значно менше. Тобто ця норма на практиці не працює, значно простіше для співробітників установ виконання покарань застосувати такий захід заохочення, як подяка, тим паче, що його можна застосовувати в усній формі.

З нашої точки зору, всі види заходів заохочення, які закріплені в ст. 130 КВК України, повинні мати здатність забезпечувати реалізацію поставлених завдань зі стимулювання законослухняної поведінки засуджених. Вони повинні викликати у засуджених почуття необхідності такої нагороди, викликати у засуджених зацікавленість, підсилювати бажання продовжувати добру поведінку. Нагородження похвальною грамотою може бути застосоване не до всіх засуджених, а до тих засуджених, які навчаються. Доти, доки заохочення не викликатимуть у засудженого бажання скористатися ними, вони не зможуть виконувати функцію стимулювання їх поведінки [3, с. 127]. Тому потрібно або змінювати, або розширювати види існуючих заходів заохочення. Зокрема, запровадити виїзди засуджених за межі пенітенціарних установ тощо.

Так, в Кримінально-виконавчому кодексі Республіки Казахстан в ст. 128 серед заходів заохочення є досить цікавий вид заохочення – це дозвіл засудженому, який відбуває покарання в установах мінімального рівня безпеки на проведення за межами пенітенціарних установ вихідних та святкових днів з дев’ятої до вісімнадцятої години [4].

Заохочувальні норми, що дозволяють виїзд засуджених осіб за межі пенітенціарної установи, застосовуються в багатьох державах СНД, і їх прийнято поділяти на два види. Перший вид – це довготривалі виїзди за межі пенітенціарних установ. Строк тривалого виїзду встановлюється на час щорічної оплачуваної відпустки. Другий вид – це короткострокові виїзди засуджених до позбавлення волі за межі установ виконання покарань у зв’язку з необхідністю попереднього вирішення засудженим питань трудового і побутового влаштування після звільнення.

Короткострокові виїзди осіб, засуджених до позбавлення волі, за межі пенітенціарних установ мають місце в нормативно-правових актах, що регулюють сферу кримінально-виконавчих відносин таких держав, як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан. В усіх кримінально-виконавчих кодексах вищезазначених держав підстава, за наявності якої може бути застосована ця заохочувальна норма, – це поведінка засудженого. А от мета, з якою надаються короткострокові виїзди, різна. У Вірменії це сприяння підтриманню засудженими соціально-корисних зв’язків, а також соціальної реабілітації. В Білорусі, Казахстані, Росії, Таджикистані, Узбекистані це призначається для попереднього вирішення питань трудового та побутового влаштування після звільнення. В Молдові така норма використовується для відвідування близьких родичів та членів сім’ї, а також для складання екзаменів у вищих навчальних закладах.

В Молдові до заходів заохочення відносяться подяка; грошова премія; дозвіл на короткострокове чи дострокове побачення; дозвіл на додаткову телефону розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл на виїзд за межі виправної установи без надзору на строк не більше 14 днів. Як бачимо, законодавство Молдови як молодої європейської держави також містить такий захід заохочення, як дозвіл на виїзд за межі виправної установи без нагляду на строк не більше 14 діб. Цей вид заохочення є вкрай важливим.

Що стосується довготривалих виїздів за межі пенітенціарних установ на період трудової відпустки, то в державах СНД вони, як правило, застосовуються до осіб, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (колонії-поселення; виправні центри тощо). Зокрема, за кримінально-виконавчим законодавством Молдови засуджена особа, яка відбуває покарання в пенітенціарному закладі відкритого типу і відпрацювала там шість місяців, має право на неоплачувану відпустку за межами установи виконання покарань строком до 12 календарних днів.

В Білорусі засуджені, які відпрацювали одинадцять місяців за рік, мають право на трудову відпустку тривалістю 18 робочих днів для засуджених, які відбувають покарання у виховних колоніях, та 12 робочих днів для засуджених, які відбувають покарання в інших пенітенціарних установах. За кримінально-виконавчим законодавством Республіки Білорусь, така відпустка має два види: відпустка за межами установ виконання покарань; відпустка в межах установ виконання покарань. Перший вид відпустки застосовується до осіб, які відбувають покарання вперше, а також до осіб, вперше засуджених за тяжкі злочини, але строк їх покарання не повинен перевищувати п’яти років. Всім іншим категоріям засуджених може надаватися відпустка тільки в межах пенітенціарних установ [2].

Також в кримінально-виконавчому законодавстві країн СНД (Білорусі, Туркменістані) душе широко застосовується заохочувальна норма, яка дозволяє засудженим переміщення без нагляду (конвою) або за наявності такого. Підставами є законослухняна поведінка засудженої особи і наявність обов’язково відбутого строку покарання. Зокрема, за Кримінально-виконавчим кодексом Білорусі до осіб,