виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки – кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах. Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві – в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії. У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію – це кардинальні реформи в Китаї та В’єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму. Багато науковців вважають, що для формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10-15 років. Дійсно, у розвинутіших східноєвропейських державах – Угорщині, Польщі, Чехії – ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче. В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються ген етично різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю. Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси – особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.
31. Необхідність та форми роздержавлення економіки.
Роздержавлення – передача майна (засобів виробництва тощо) державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавлюваного підприємства за збереження незалежності цього майна суспільству, державі.
Роздержавлення економіки – позбавлення держави функцій прямого господарського управління, тобто відповідні повноваження передаються підприємствам. Здійснюється через лібералізацію господарської діяльності та приватизацію власності.
Формы, в которых законом было предусмотрено осуществление разгосударствления и приватизации в российской экономике:
- преобразование государственного предприятия в арендное;
- преобразование государственного предприятия в коллективное;
- преобразование государственного предприятия в акционерное общество, товарищество с ограниченной ответственностью и другие типы товариществ;
- приобретение гражданскими или юридическими лицами принадлежащих государству акций, долей или паев в акционерном обществе или товариществе;
- выкуп предприятия, сданного в аренду;
- продажа предприятия на конкурсе или на аукционе;
- безвозмездная передача имущества предприятия трудовому коллективу.
32. Соціальні наслідки роздержавлення та приватизації.
ЗУ: Про затвердження переліку об'єктів, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України
ЗУ: Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається
ЗУ: Про приватизацію майна державних підприємств
До того ж зміна форм власності підприємства не скасовує його монополії (якщо воно було монополістом), не забезпечує зростання ефективності, не гарантує того, що воно запрацює на суспільний прогрес. Світовий досвід роздержавлення й приватизації свідчить, по-перше, що невисока ефективність підприємств державного сектора в розвинутих країнах зумовлена недержавною формою власності. Вони можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринку, а не розраховують на бюджетне фінансування. По-друге, роздержавлення й приватизація в усіх країнах через деякий час' замінюються націоналізацією й реприватизацією. Ці процеси проходять циклічно (Англія, Франція, Австрія). По-третє, державний сектор є тією матеріальною основою, яка дає можливість державі здійснювати регулюючий вплив на економіку, послаблювати соціальну напругу в суспільстві й забезпечувати доступ населення до суспільних благ. По-четверте, без потужної державної економіки не забезпечити обороноздатність країни. Тому роздержавлення й приватизацію необхідно здійснювати, враховуючи як економічні, так і соціальні та політичні наслідки. Держава була й повинна залишатися суб'єктом власності, її не можна виключати з економічного життя. Мова йде про інше. Необхідно подолати монопольне становище держави та її відомств. А це передбачає: а) приватизацію частини державної власності та введення її в орбіту ринкової економіки; б) переведення частини підприємств, які залишаються власністю держави, в ринковий режим функціонування. Це можливо здійснити шляхом диференціації функцій між власником (державою), менеджером і трудовим колективом.
Отже, якісне відтворення та більш ефективне використання власності на засоби виробництва на сучасному етапі неможливі без зміни відносинвласності. Тобто, без передачі частини власності з рук держави приватним фізичним та юридичним особам, що передбачає створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціальне орієнтованої економіки. Проте слід пам'ятати, що при розподілі державної власності неминучими є соціальні перекоси й конфлікти. Як же уникнути цих соціальних конфліктів і по справедливості (якщо це взагалі можливо) провести роздержавлення й приватизацію власності? В цілому, в суспільній свідомості намітилися три основні підходи (шляхи) до вирішення проблеми роздержавлення й приватизації власності. Перший передбачає звичайну передачу державних підприємств у власність трудових колективів. Другий – розподіл державної власності або
+3 8(066) 185-39-18
f