Зародження економіко-теоретичних знань

Низький і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток – ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасиг-новану частини:

• асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо) ;
• неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найпоширеніших добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Розподілений прибуток – характеризує частину сформованого прибутку, що в цей час вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Санаційний прибуток – це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їхнього безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Середній прибуток – рівний (рівнозначний) прибуток на однакові капітали, вкладені в різні галузі і сфери виробництва. Утворюється в процесі міжгалузевої конкуренції.

Засновницький прибуток – це дохід, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) привідкритій підписці на акції.

50. Аграрні відносини, їхня специфіка.

Агра́рні відно́сини – особливий вид економічних відносин між членами суспільства, господарствами, державою з приводу володіння та використання землі й привласнення інших об'єктів власності, а також виробництва, розподілу, обміну, споживання сільськогосподарської продукції.

У становленні, розвитку та ефективному функціонуванні всіх без винятку економічних систем і країн одне з визначальних місць займає аграрний сектор. Незалежно від обсягів виробництва у ньому, його частки у внутрішньому валовому продукті він являє собою ту серцевину, навколо або з безпосередньою участю якої вирішується переважна більшість соціально-економічних проблем країни. При добрій розвину тості аграрної сфери вона збагачує країну економічно, зміцнює її у військово-оборонному і політичному відношеннях, набуває значення одного із найважливіших чинників формування досить високого життєвого рівня громадян. І, навпаки, недостатній розвиток цього сектора обмежує можливість країни ставати багатшою або робить її бідною у всіх відношеннях. Крім того, від розвитку аграрного сектора, залежить суспільно-політичне становище безпосередньо, навколо або й в країні в цілому, а при великих складнощах з його розвитком стає однією з найважливіших передумов ускладнення політичної ситуації. Це особливо проявляється в країнах, де аграрний сектор посідає важливе місце в економіці країни. З цих причин аграрні відносини, рівень їх розвитку і соціально-економічної віддачі у всі часи посідали і будуть посідати одне із найбільших або й найбільше місце серед пріоритетів, які в кожній країні доводиться вирішувати постійно і, як правило, з наростаючими зусиллями.

У найбільш загальному розумінні це зумовлюється двома групами причин. По-перше, як відомо, в аграрному секторі формується переважна частина (понад 90%) світових продовольчих ресурсів. По-друге він ґрунтується на найважливішому засобі виробництва у сільському господарстві – землі, боротьба за володіння якою, за права бути її господарем, відбувалася постійно в різних формах. Тому земельні, а отже і аграрні проблеми, та відповідні їм відносини завжди є не тільки соціально-економічними, а й політичними. Тим більше коли їх доводиться вирішувати на крутих поворотах суспільно-економічного розвитку, як це має місце в сучасній Україні, і формувати принципово нові нетрадиційні для неї аграрні відносини, не маючи для цього науково-методологічної та прикладної бази.

Справа ускладнюється тим, що в Україні ще не відпрацьована теорія аграрних відносин, яка б давала чітку відповідь на питання про її сучасну суть, особливості розвитку та практичного здійснення соціально-економічних відносин на сучасному і на найближчому етапах розвитку сільського господарства. Поки що переважає ситуація, за якої замість того, щоб по можливості йти попереду практики, теорія розвитку аграрних відносин відстає від темпів соціально-економічних змін на селі, характеру і особливостей їх розвитку.

Аграрні відносини є особливою системою економічних відносин, що складаються в суспільстві щодо земельної власності, землеволодіння і землекористання в сільському господарстві, а також з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції. їхня специфіка визначається тим, що головним та невідтвореним засобом виробництва агрокультури є земля. Розподіл землі між класами