Зародження економіко-теоретичних знань

51. Рентні відносини. Земельна рента.

Сільське господарство є життєво важливою сферою матеріального виробництва. Його характеризують специфічні умови підприємницької діяльності, праці, розселення людей, їх соціально-культурного розвитку, задоволення виробничих та особистих потреб. Ця галузь має досить розгалужену систему виробничих зв'язків з іншими сферами економіки. Все це свідчить про різноманітність відносин, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, працею і життям у сільському господарстві, їх важливою складовою частиною виступають аграрні відносини.

Аграрні відносини – це економічні відносини суспільства та суб єктів підприємницької діяльності щодо виробництва, розподілу, реалізації та споживання сільськогосподарської продукції і використання доходів. Ці відносини відображають особливості формування витрат і доходів, їх розподіл та використання сільськогосподарськими товаровиробниками.

Складовою частиною аграрних відносин виступають рентні відносини, основу яких становить рента – дохід з капіталу, землі або майна. Існування рентних відносин та ренти в сільському господарстві пов'язане з особливостями землі як фактора виробництва.

Земля є необхідною передумовою процесу праці. Вона виступає головним засобом і предметом праці для окремих видів підприємницької діяльності і, насамперед, у сільському і лісовому господарстві. Створивши за мільйони років це безцінне багатство, природа віддала його у розпорядження людини.

На відміну від інших речових факторів виробництва, земля має необмежений строк використання і не відтворюється за бажанням. За своїм походженням вона природний фактор, а не продукт людської праці. Земельні ділянки не можна вільно переводити з однієї галузі виробництва в іншу або з одного підприємства на інше.

Особливості землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві породжують переплетіння економічного процесу відтворення з природними, біологічними процесами. Останнє зумовлює неспівпадання часу виробництва з робочим періодом і, в свою чергу, причиною сезонності сільськогосподарського виробництва. На відміну від створених людиною засобів виробництва, втягувана у господарський обіг земля не має вартості.

Основною властивістю землі як засобу виробництва, яка створює її споживну вартість, є родючість. Це якісна характеристика основного засобу і предмета праці в аграрному виробництві. Розрізняють природну і економічну, створену людиною, родючість грунтів. У процесі раціонального використання родючість землі не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає.

Значне поширення різноманітних видів підприємницької діяльності в нашому суспільстві на основі ефективних форм землеволодіння і землекористування передбачає створення нового земельного кадастру -науково обґрунтованої і практично підтвердженої системи відомостей про якість і кількість земельних угідь в Україні. Різноманітні методи оцінки (бонітування) грунтів та інших угідь широко розповсюджені в країнах з ринковою економікою. Земельний кадастр використовується для диференціації земельних податків і оцінки землі. Критерієм оцінки різних ділянок землі є дохід, отримуваний з них.

Характерною рисою землі як головного засобу і предмета праці в аграрному виробництві є обмеженість придатних для використання ділянок землі, а також відмінності у їх природній і економічній родючості та розташуванні щодо ринків збуту сільськогосподарської продукції. Внаслідок цих обставин тут існують більш сприятливі і гірші умови для створення споживних вартостей, а продуктивна сила аграрної праці виявляється різною: там, де умови для підприємницької діяльності сприятливі, вона буде вищою, а за гірших – вона зменшуватиметься. Це призводить до утворення земельної ренти.

Економічна наука з перших кроків свого існування надавала значної уваги цій проблемі. Значний внесок у розвиток теорії земельної ренти здійснили В. Петті, Ф. Кене, Ж. Тюрго, Д. Рікардо, Ж. -Б. Сей, К. Маркс, В. І. Ленін, М. Туган-Барановський та інші вчені-економісти.

У процесі використання землі як засобу виробництва існує розмежування землі як об'єкта підприємницької діяльності і об'єкта власності. Поряд з великими землевласниками важливою фігурою аграрних відносин стає підприємець-орендар, якому власник земельної ділянки передає за угодою у безпосереднє користування цей унікальний засіб і предмет праці. Підприємець-фермер буде намагатись отримувати із земельної ділянки дохід, не менший від середньої норми прибутку. Але всю додаткову вартість у формі прибутку, створену при використанні землі, він присвоїти не може. Певну її частку підприємець-фермер має віддати власникові землі, який дозволив йому вести на ній підприємницьку діяльність.

Частина додаткової вартості, створювана у процесі підприємницької діяльності на землі, яка передається її власнику за право користуватись землею, називається земельною рентою. Вона регулярно привласнюється власником землі. Отже, земельна рента є доходом, не пов'язаним з підприємницькою діяльністю. Але вона є складовою частиною відносин підпри-ємця-фермера, інших суб'єктів підприємницької діяльності з власниками землі.

За відсутності власної землі підприємці змушені брати її в оренду. Оренда землі – це форма землекористування, за якої її власник передає земельну ділянку на певний строк і на обумовлених умовах іншій особі (орендареві) для ведення підприємницької діяльності за певну винагороду.

У країнах Європи питома вага орендованих земель неоднакова. Так, у Бельгії 68% сільськогосподарських земель перебуває у користуванні орендарів, у Франції – 53, Нідерландах – 37, Англії – 28, Греції -21, Італії – 28, Данії- 18, Ірландії- 8%. Держава по-різному регулює орендні відносини. У Німеччині, Англії, Греції, Люксембурзі панує принцип свободи угод. У Франції, Бельгії, Нідерландах, Італії, Іспанії