Засоби військового зв'язку

бронетранспортери типу БРДМ;

легкові автомобілі типу УАЗ-469;

мотоцикли;

вертольоти.

У ряді випадків, особливо при створенні супротивником сильних радіоперешкод, пересувні засоби зв'язку можуть виявитися єдиним надійним засобом управління військами в ході бою.

За допомогою пересувних засобів зв'язку організується й забезпечується фельд'єгерсько-поштовий зв'язок, а також виїзд (виліт) офіцерів у війська для уточнення обстановки, здійснення контролю за діями частин (підрозділів) і надання їм допомоги.

У сучасних умовах вертоліт, обладнаний необхідними радіозасобами, може застосовуватися не тільки як рухомий засіб зв'язку, але і як високорухома машина управління. Командир дивізії або його заступник може здійснювати керівництво підлеглими частинами з вертольота на марші і в інших умовах, коли управління з командного (пересувного командного) пункту утруднено або є перешкоди на шляху його руху, у тому числі зони місцевості з високим рівнем радіації.

 

 

Сигнальні засоби (сигнально-кодові пристрої, ракети, кольорові дими, радіо й радіотехнічні маяки) застосовуються головним чином для подачі команд, сигналів виклику, переносу й припинення вогню, для цілевказання й позначення своїх військ.

Мала сигнальна ракета – має діаметр 32 мм, довжину 230 мм, масу 190 р. Висота підйому зірки 150 м, час горіння – 6 – 12 с.

     

Парашутна ракета (РПСП-40, ПРБ-40, РБ-40Ш) – діаметром 44 мм, довжиною 212 мм, масою 390 м відрізняється більше інтенсивним і довгим світінням сигнальної зірки й більшою висотою її підйому (до 300 м). Кольори зірки – тільки червоний. Тривалість світлового сигналу може становити 30 с і більше. Потужність сяйва досягає 40 тис. свіч. При сприятливих погодних умовах світловий сигнал великої парашутної ракети може бути замічений за 25-30 км від місця подачі вночі й за кілька кілометрів – удень.

Сигнальні ракети кольорових вогнів – мають аналогічні з парашутними вид і розміри, але набагато більш широкий колірний діапазон: одно- й двозіркові сигнали червоного, білого, зеленого й жовтого вогнів. Тривалість світіння – 5-40 с. Існує також спеціальна звукова ракета, яка вибухає на висоті 300 м з голосним, схожим на гарматний постріл, звуком.

Комбінована сигнальна ракета – схожа на них зовні, але трохи більша за розміром (діаметр 41 мм, довжина 255 мм, вага 450 г), дає на висоті 200 м світлозвуковой сигнал – п'ять червоних вогнів, які горять протягом 5 с, і виючий звук, що триває 8 с.

Інструкція з використання сигнальних парашутних ракет:

1. Взяти ракету в ліву руку так, щоб пальці щільно охоплювали металеву гільзу пускової трубки, а долоня не закривала ковпачка.

2. Правою рукою відвернути ковпачок, обережно звільнити витяжний шнур з кільцем, взяти кільце в праву руку.

3. Надати ракеті необхідний напрямок: освітлювальні ракети тримати під кутом 50-60°, сигнальні – під кутом 70-90°. У зимовий час кут відстрілу освітлювальних ракет рекомендується збільшити.

4. Зробити правою рукою вздовж осі ракети різкий ривок витяжного шнура на себе.

5. Якщо необхідність використання ракети відпала, то шнур з кільцем покласти усередину ракети й нагвинтити ковпачок.

До недоліків ракет можна віднести їх значні розміри й вагу.

Зараз замість парашутних ракет іноді використовуються невеликі патрони-мортирки, які запускають за допомогою спеціального механізму, розмірами трохи більші від авторучки і, до речі, маючі вид авторучки. При пострілі мортирка, вибухаючи на висоті 50-80 м, утворює яскраву зірку, яка горить у небі приблизно 5 с і може бути помічена на відстані до 7-10 км.

Ще один тип мортирок, використовуваних у вітчизняних армійських комплектах, показаний на малюнку.

   

Для приведення «авторучки» у бойовий взвод необхідно:

накрутити на сопло мортирку, попередньо знявши з неї запобіжний ковпачок;

звести бойову пружину, віджавши кнопку затвора до упору й зафіксувавши її в спеціальному вирізі на корпусі.

для виконання пострілу досить направити «авторучку» у небо під кутом 80-90° і виштовхнути кнопку затвора більшим пальцем з паза.

Останнім часом широке поширення одержала газова зброя, яка, крім загальновідомих патронів сльозоточивої й шумової дії, здатна відстрілювати і світлосигнальні заряди.

Варто враховувати, що світлова потужність подібних допоміжних боєприпасів, висота викиду заряду й час горіння сигнальної зірки набагато нижчі, ніж у парашутних освітлювальних ракет.

 

Патрони сигнальні нічної й денної дії (ПСНД) – мають циліндричний корпус довжиною 172 мм, діаметром 35 мм і вагою 190 р. Принцип дії в них той же, що й у ракет. Патрон приводиться в дію висмикуванням запального шнура. Розташування пускового шнура в сигнальному патроні протилежно ракеті, – тобто сигнал спрацьовує в ту ж сторону, куди смикається шнур. Пусковий шнур у ПСНД розташований там же, куди спрямоване сигнальне сопло.

Межа виявлення нічного сигналу ПСНД (яскраво-жовтогаряче або малинове полум'я) досягає в темний час доби 15-20 км, якщо спостерігати його з літака, що летить на висоті 500 м.

Денний сигнал (малиновий дим) з тієї ж висоти може бути помічений на відстані до 5-8 км. При спостереженні з містка корабля межа виявлення нічних і денних сигналів зменшується на 20-30%. Найкраще денний димовий сигнал читається на фоні снігу, льоду, води, а у пісках пустелі або в густоліссі його можна не помітити з трьохсот метрів.

Дія сигнального патрона короткочасна – не більше 10-20 с. Для того, щоб не переплутати в темряві сторони сигнального патрона, треба пам'ятати, що кришка «денного» сигналу плоска і рівна, а «нічна» має заглиблення.

Крім того, існують спеціальні фальшфейери, смолоскипи-свічі, димові шашки й тому подібні піротехнічні засоби, які здатні горіти довше, іноді до 10 хв. і більше. Звичайно вони використовуються для аварійно-пошукової сигналізації у транспортних, природоохоронних й інших відомствах.

 

 

Cистемы радиосвязи / А. А. Зеленский, В. Ф. Солодовник. – Учеб. пособие. Ч. 3. – Харьков: Нац. аэрокосм. ун-т «Харьк. авиац. ин-т», 2003.

Боевой устав сухопутных войск. – ч. 1. – М. : Воениздат, 1990.

Громаков Ю. А. Стандарты и системы подвижной радиосвязи. – М. : Эко-Трендз, 1997.

Зеленский А. А., Беседин А. Н., Солодовник В. Ф. Профессиональные системы радиосвязи. – Харьков: ОАО «Модель Вселенной», 2002.

Общая тактика наступление дивизии (полка). – М. : Воениздат, 1989.

Работа штаба МСП / ТП / по управлению подразделениями в бою. – М. : Воениздат, 1990.

Сухопутная подвижная радиосвязь / Пышкин И. М., Дежурный И. И. и др. – М. : Радио и связь, т. 2, 1990.

Толмачев Ю. А. Глобальная подвижная персональная спутниковая связь // Технологии и средства связи, 1997, №1.

Шелухин О. И., Хизгилов В. А., Чивилев С. В. Системы радиодоступа / Под. ред. О. И. Шелухина. – М. : ГАСБУ, 1998.