юридичних норм, то земельне законодавство це система нормативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження земельного права.
Земельне законодавство це система нормативних актів, які містять в собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів визначається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в системі законодавства.
Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.
Конституція як основний закон держави є основою структури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.
Конституція України прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей права, в тому числі норми земельного права. Так, в статті 13 закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об'єктами права власності Українського народу. Конституційні норми передбачають правові засади регулювання відносин власності в Україні в загальному, а також право власності на землю зокрема. «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право надається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до ст. 14 Конституції України.
Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний кодекс України. Він регулює головні питання права власності та використання земель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землевладців.
Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та ін.
Важливе місце серед джерел земельного права займають Укази Президента України. Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.
Велику групу джерел земельного права складають нормативно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України. Такі акти відносяться до підзаконних нормативних актів, тобто актів виконавчих органів державної влади, які видаються в межах їх компетенції, на основі і на виконання законів України. Декрети, постанови Кабінету Міністрів України направленні на регулювання окремих питань земельного права, конкретизацію положень законів України або указів Президента, вони повинні відповідати діючому земельному законодавству. Наприклад Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».
Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти. Так, регулювати земельні відносини в межах наданих повноважень можуть Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерство агропромислового комплексу, Державний комітет лісового господарства та ін.
Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування приймають в межах своїх повноважень рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Вдосконаленню земельних відносин в нових умовах господарювання служать також роз'яснення Вищого Господарського Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.
Лекція 2. Право власності на землю
Питання:
- Загальна характеристика права власності на землю;
- Право державної власності на землю;
- Право колективної власноті на землю;
- Право приватної власності громадян на землю.
1. Загальна характеристика права власності на землю
Відносини власності, включаючи відносини земельної власності, закріплені в Конституції України, Цивільному кодексі, Земельному кодексі, Законі «Про власність» та в інших законодавчих актах. Розглядаючи питання власності на землю, необхідно коротко охарактеризувати загальні ознаки права власності.
Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою у визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності». Право власності на землю юридична категорія - виступає у формі норм права, які закріплюють економічні відносини з володіння, користування і розпорядження землею.
Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні право власності на землю являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини власності. У суб'єктивному розумінні право власності на землю це сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання.
Відносини власності на землю в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про власність», Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами. Закон України «Про власність» визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.
Повноваження власника з володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою і є змістом права власності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і