Земельне право України

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна і статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажі власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

Землі загального користування (внутрішньогосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько господарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.

 

 

Відповідно до Земельного кодексу, громадяни України мають право на одержання у власність земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому законодавством, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного Земельним кодексом, садівництва дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

При визначенні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері села.

До осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій. 

При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір середньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.

Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням може бути передані у власність або надані у користування інші земельні ділянки на загальних підставах.

Іноземним громадянам і особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються.

 

 

1. Поняття землекористування;
2. Форми землекористування;
3. Припинення і перехід прав на землю;
4. Вилучення (викуп) земель;
5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю;
6. Права і обов’язки власників землі та землекористувачів;
7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів. 

 

1. Поняття землекористування 

 

Питанням використання земель у Земельному кодексу України присвячений окремий розділ, але ні в Земельному кодексі, ні в інших законодавчих актах немає чіткого визначення поняття «землекористування». При розгляді права землекористування, на думку А.М. Шульги, необхідно враховувати, що в умовах формування ринкових відносин в економіці країни право землекористування дещо змінюється. Ми бачимо стійку тенденцію до розширення повноважень землекористувачів. Крім того, земельне законодавство йде по шляху встановлення плати за користування землею, розширення договірної форми в галузі землекористування, а також правових та інших гарантій прав землекористувачів.

В юридичній літературі право землекористування розглядається як:

правовий інститут, тобто сукупність норм, що регулюють права і обов'язки землекористувачів та інших осіб, правовідношення, в якому реалізується суб'єктивне право; суб'єктивне право, яке належить конкретному суб'єкту.

Суб'єктивним правом землекористувача є можлива поведінка особи, регламентована законодавством, направлена на вилучення корисних властивостей землі з метою реалізації її матеріальних, екологічних та інших інтересів.

Деякі автори вважають, що зміст суб'єктивного права землекористування включає повноваження щодо користування земельною ділянкою, тобто повноваження конкретної особи безпосередньо здійснювати в своїх інтересах цільову експлуатацію земельної ділянки для отримання певних благ. Це так зване обмежене тлумачення права землекористування. Прихильники розширеного тлумачення права землекористування вважають, що суб'єктивне право землекористування не можна обмежувати тільки одним повноваженням землекористувача користуватися земельною ділянкою, воно повинно включати також інші повноваження (володіння і розпорядження), а також обов'язки землекористувача.

Таким чином, з урахуванням повноважень власників і землекористувачів право землекористування можна визначити як сукупність повноважень