Змістовий модуль 1. Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

а) транспортно-географічне положення, рівень забезпечення транспортною інфраструктурою тощо;

б) розміщення рекреаційного району стосовно основних джерел нинішніх і потенційних рекреантів;

в) розміщення стосовно основних баз забезпечення рекреаційного господарства всіма видами ресурсів, особливо продуктами харчування;

г) розміщення стосовно інших рекреаційних районів, особливо конкурентоспроможних.

Визначення рекреаційного району. Його характерні рисн.

Поняття рекреаційного району в рекреаційній географії як суспільній науці базується на теорії територіального поділу праці - невід'ємної частини теорії суспільного поділу праці, розробленої класиками. Отже, рекреаційний район -соціально-економічна категорія.

У найбільш загальному плані до рекреаційного району може бути віднесена територія, де рекреаційна діяльність розвита настільки, що вистутгає як галузь спеціалізації.

Помилковим представляється думка деяких дослідників про те, що рекреаційним районом може бути лише така територія, де туризм у народногосподарському комплексі має домінуюче значення. Хоча такі райони й існують, але їхній дуже мало.

Визначимо рекреаційний район як територіальну сукупність економічно взаємозалежних рекреаційних - підприємств, що спеціалізуються на обслуговуванні рекреантів, що дозволяє щонайкраще задовольнити їхньої потреби, використовуючи існуючі природні й культурно-історичні комплекси території і її економічні умови.

Рекреаційні райони мають ряд характерних рис.

1. Рекреаційний район - соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція -рекреаційні послуги, що забезпечують розширене відтворення фізичних і духовних сил населення.

2. На відміну від інших можливих галузевих районів як виробничої, так і невиробничої сфер, де процеси відтворення протікають в окремих стадіях, для рекреаційних районів характерний четьгосхединьга процес суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. У рекреаційних районах між двома крайніми фазами - виробництвом і споживанням - як правило, немає тимчасового розриву. Це відноситься до головної продукції - рекреаційним послугам, що не можуть накопичуватися в пуття.

3. Для розміщення рекреаційних районів, що виконують функції тривалого (щорічного) відпочинку, характерне яскраво виражена орієнтування на ресурси, у цьому - їхня подібність із галузевими районами гірничодобувної рибної, лісової промисловості і почасти сільськогосподарськими районами. На відміну від природних рекреаційних районів, формування яких детерменируетея транспортною приступністю, рекреаційні райони міжнародного і державного значення при інших рівних соціально-економічних умовах виникають на унікальних сполучень рекреаційних ресурсів, розповсюджених обмежено.

4. Багатьом рекреаційним районам властива сезонність функціонування, обумовлена як природною ритмікою, так і поруч аспектів організації громадського життя.

Умови і фактори рекреаційного районоутворення. Рекреаційне районування являє собою один з видів галузевого соціально-економічної о районування. Подібно том}' як у процесі і результаті територіального поділу праці в сфері матеріального виробництва під впливом визначених умов та факторів розвитку і розміщення окремих його галузей складаються галузеві райони, подібно цьому в сфері відпочинку і туризм)' під впливом специфічних умов та факторів формуються рекреаційні райони.

Більш важливою складовою частиною умов рекреаційного районоутворення є соціально-економічне середовище. Справа в тім, що вона в процесі районоутворення і функціонування рекреаційних об'єктів виступає у двох якостях. З одного боку, група її компонентів відноситься до рекреаційних ресурсів соціально-економічного походження. Такими компонентами служать археологічні, історичні, архітектурні, містобудівні й культурні визначні пам'ятки, унікальні виробництва й оригінальні виробничі об'єкти.

Інша група елементів соціально-скономічного середовища складає зовнішню і внутрішню обстановку формування й розвитку рекреаційних районів як системних утворень.

До зовнішніх соціально-еконошчних умов рекреаційного районоутворення відносяться ті з них. вплив яких відбувається в результаті просторової взаємодії рекреаційного району із соціально-економічними даностями, що лежать за його межами. Такі умови в економічній географії прийнято називати умовами економіко-географічного положення.

 

При здійсненні рекреаційного районування в світовому масштабі більшість авторів сходитися на думці, що спочатку варто виділяти найбільші таксономічні одиниці районування, здебільшого це рекреаційні регіони, а потім усередині цих регіонів переходити на розгляд окремих країн. Такий підхід абсолютно виправданий, тому що розглядається питання міжнародного туризму, тобто обміну туристами між окремими країнами. Крім того, весь статистичний облік та оцінка впливу розвитку туризму на економіку проводиться на рівні окремої країни. У силу цих факторів, при здійсненні районування в світовому масштабі саме країна виступає як найважливіша таксономічна одиниця. Досить часто в розвинених в рекреаційному відношенні державах з багатими ресурсами виділяють рекреаційні зони або райони. Під ними розуміють ті частини території країни на яких туризм займає значне місце в спеціалізації виробничого комплексу, а рівень рекреаційного освоєння території досить високий.

Провідний спеціаліст у галузі рекреаційного районування О. Бейдик в основу рекреаційно-туристичного районування поклав чотириступеневу ієрархічну систему таксономічних одиниць: макрорайон → мезорайон → підрайон → мікрорайон. Кожна наступна таксономічна одиниця входить як складова до попередньої. Таким чином, макрорайон складається з мезорайонів, а ті у свою чергу з підрайонів і т. ін.

У цілому у світі виокремлюється вісім рекреаційних районів найвищого таксономічного рангу, тобто макрорайонів. До них належать Європа, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та басейн Карибського моря, Африка, Австралія та Океанія, Антарктида.

До складу Європейського макрорайону входять 13 мезорайонів:

1) Прибалтійський (Польща, Латвія, Литва, Естонія);

2) Центральний (Чехія, Словаччина, Угорщина);

3) Причорноморський (Румунія, Болгарія, Україна, Молдова);

4) Адріатичний (Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія);

5) Піренейський (Іспанія, Португалія, Андорра, володіння Великої Британії - Гібралтар);