Зрошувальні меліорації в Степу України: їх екологічні наслідки

Наприклад, такі, як критичний вміст обмінного натрію, що вказує на початкову і наступні стадії осолонцювання ґрунтів, діагностичні критерії ступеня деградації зрошуваних земель тощо. Крім того, отримано переконливі дані про те, що оцінку сучасного стану зрошуваних ґрунтів необхідно доповнити термодинамічними показниками – активними концентраціями іонів. З огляду на те, що показники меліоративного стану зрошуваних земель включені до меліоративного кадастру, необхідно розробити систему показників оцінки якості ґрунтів на рівні нормативних.

Низькородючі дерново-підзолисті ґрунти Полісся грубої гранулометрії вимагають надто високих доз органічних та мінеральних добрив для отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур (15-18 тонн гною, Н60-90, Р45-60 К 90-120 кг діючої речовини на 1 га сівозмінної площі). Внесення цих доз і переміщення поживних речовин з усім орним шаром призводить до великих їх втрат через вимивання та випаровування.

За умов переходу до ринкової економіки виникла необхідність у розробці енерго- і ресурсозберігаючих технологій хімічної меліорації ґрунтів, яка в минулому проводилася за державні кошти і була надто витратною та малоефективною. Основою створення нових технологій з меліорації кислих і солонцевих грунтів є сучасна концепція інституту, що враховує світовий досвід. Її новизна полягає у:

гармонійному поєднанні технології хімічної меліорації із сівозміною, в структурі якої переважають сільськогосподарські культури з високим рівнем адаптації до кислого чи лужного середовищ ґрунту;

дотриманні розроблених нормативів співвідношення між органічними і мінеральними добривами;

локальному застосуванні хімічних меліорантів та покращанні кальцієвого режиму кислих і солонцевих ґрунтів;

застосуванні високобуферного, з відповідною реакцією, органо-мінерального добрива комплексної дії, збагаченого на кальцій;

широкому використанні місцевих кальцієвмісних сировинних ресурсів (вапняків, фосфоритів, сапропелів, торфу, перегною тощо).

Основна суть концепції – у створенні теоретичної бази для розробки сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій меліорації і такому відтворенні родючості кислих та солонцевих ґрунтів, яке дасть змогу. істотно підвищити ефективність добрив і меліорантів, окупить їх прибавкою врожаїв. На відміну від існуючих розробок дана розробка передбачає істотне зменшення доз хімічних меліорантів (в 2- 5 і більше разів), внаслідок зростання їхньої ефективної дії, оптимізацію фізико-хімічних властивостей кислих і солонцевих ґрунтів за рахунок локалізації меліорантів та зменшення непродуктивних втрат кальцію через вимивання.

Як відомо, зрошення – це порятунок від посухи. Та, нажаль, нині воно є великою проблемою. Через недосконалість законодавства при реформуванні АПК майже половина зрошувальних систем зруйнована.

З метою відновлення природної рівноваги необхідно розглянути можливість ренатуралізації окремих меліорованих ділянок, тобто зменшення площ з осушувальною та зволожувальною мережею. Оскільки можливості збільшення площ зрошуваних та осушуваних угідь практично вичерпано, зусилля мають бути спрямовані на реконструкцію діючих систем, їх поліпшення, повсюдне створення систем із двостороннім регулюванням рівня ґрунтових вод, раціональне використання меліорованих земель, вдосконалення технологій зрошення. За умов упровадження платності водокористування та посилення дефіциту водних ресурсів перспективними є способи зрошення, які забезпечують економне використання води за рахунок її безпосередньої доставки в зону розміщення кореневої системи рослин. Це такі способи, як: високо- і низьконапірне краплинне зрошення, приповерхневе мікродощування, підпокрівельне мікродощування, дрібнодисперсне (краплинно-ін'єкційне) дощування рослин і краплинно-імпульсне дощування ґрунту. Ці способи визнані як безвідходні, екологобезпечні та низькоенергозатратні. Новітні технології краплинного зрошення на 30-40% зменшують витрати води (що надто важливо в умовах її дефіцитності), постійно підтримують необхідний водний режим ґрунту у прикореневій зоні, забезпечуючи тим самим збільшення врожаїв на 20-30%.

Такі складні комплексні питання мають вирішуватись на основі наукових досліджень та світового досвіду. Для прийняття остаточних рішень щодо організаційних моделей управління меліоративними системами та розвитку відповідних законодавчих основ слід поєднати зусилля урядових установ, науковців, органів державного управління на місцях, земле- і водокористувачів та сільських громад. Методологія розв'язання проблем полягає у здійсненні таких кроків: проведення досліджень, організація діалогів, утворення робочих команд з розробки стратегії трансформації управління меліоративними системами, затвердження державної програми відновлення сталого їх функціонування, розробка відповідних законодавчих документів та впровадження програми спочатку на пілотних об'єктах, а потім – і по всій зоні дії меліоративних систем.

 

 

Екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна експертиза – це встановлення відповідності намічуваної господарської й іншої діяльності екологічним вимогам і визначення допустимості реалізації об’єкта екологічної експертизи з метою попередження можливих несприятливих впливів цієї діяльності на навколишнє природне середовище та пов’язаних з ними соціальних, екологічних й інших наслідків реалізації об’єкта цієї експертизи.