Зрошувальні меліорації в Степу України: їх екологічні наслідки

Вимоги до якості й обґрунтованості проведення екологічних експертиз постійно підвищуються поряд із прискоренням науково-технічного прогресу, впровадженням у виробництво новітньої техніки й технології. У зв’язку із цим періодично переглядаються законодавчі й нормативні матеріали.

Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. N 45/95-ВР регулює відносини в області екологічної експертизи. Він спрямований на реалізацію конституційного права громадян України на безпечне навколишнє середовище за допомогою попередження негативних впливів господарської й іншої діяльності на це середовище й передбачає реалізацію конституційного права суб’єктів України на спільне ведення питань охорони навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна експертиза грунтується на принципах:

гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища;

збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

державне регулювання;

законність.

Цілий ряд факторів, таких, як економічна криза, політична нестабільність в суспільстві, низька виконавська дисципліна, недостатні асигнування на природоохоронні цілі, недостатні можливості технологічного переоснащення виробництв, невідпрацьованість економічних механізмів природокористування, становлять сьогодні реальну загрозу подальшого погіршення стану природного середовища в Україні.

Крім визначення загального поняття «екологічної експертизи», в українському законодавстві існує й правове визначення більш приватного поняття – «державна екологічна експертиза» (ДЕЕ). Воно втримується в ст. 28 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» (ОНПС) : «Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування». Еколого-правовий словник визначає екологічну експертизу як «організаційно-правову форму попереджувального контролю й самостійний вид управлінської діяльності, попередню перевірку відповідності господарських проектів, предпроектної документації, програм, виробів, матеріалів, сировини, продукції, стандартів й інших речовин, рішень вимогам екологічної безпеки й охорони навколишнього середовища (ОНС) «. У зіставленні із західною термінологією пропонується розглядати ДЕЕ як стадію екологічної оцінки.

Правове регулювання еколого-експертної діяльності як одного з видів екологічного менеджменту – управління охороною навколишнього середовища, раціональним природокористуванням і забезпеченням екобезпеки, є складовою частиною знань майбутнього експерта. Ці знання базуються на вивченні відповідних законів і підзаконних актів органів влади й управління України в області екологічної експертизи. При цьому нормативна база ЕЕ, у свою чергу, опирається на відповідні нормативно-технічні документи (стандарти, норми, правила й т. д.) і методичні (посібника, інструкції, рекомендації, методики й ін.) матеріали, розроблювальні спеціалізованими відомствами й науковими установами.

Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закон України «Про екологічну експертизу» формують основи законодавства в галузі ЕЕ, але практично, не будучи законами прямої з, вони вимагають наявності що конкретизують і доповнюють їх підзаконних нормативних і правових актів Президента й Кабінету Міністрів, відомств, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим й органів місцевого самоврядування. До даної нормативно-правової документації в галузі ЕЕ відносяться наступні підзаконні акти:

постанови Кабінету Міністрів України

укази Президента України

нормативні документи спеціально уповноважених державних органів в галузі ЕЕ України й територіальних органів цього комітету

накази Міністерства охорони навколишнього середовища

нормативні документи й матеріали інших відомств по ЕЕ

документи МОЗ України та ін. міністерств і відомств

нормативні документи й матеріали Автономної Республіки Крим в галузі ЕЕ.

Міжнародні документи. Існують і рекомендаційні матеріали, які в Україні не застосовуються, але беруться як прототипи при підготовці національних документів в галузі ЕЕ. (Одним з найважливіших міжнародних документів у досліджуваній області є Міжнародна Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті. Конвенція, що в 1991 році заснував ще СРСР) Технічні документи.

Державні стандарти, норми, правила й порядки, переліки й класифікатори (ГОСТ, ОСТ, ДСТУ, ГСТУ, СНіПи, СП, САНПіНи, СН, ОСП, ОНТП, НРБ, ПБТРВ, НВН та ін.), а також керівництва, методики, методичні й ін. рекомендації, довідкові й інші посібники (РД, РДС, ОНД, МУ, МР і т. д.)

Мета екологічної експертизи полягає (за законом) в запобіганню негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Закордонне (міжнародне) природоохоронне законодавство розглядає мету екологічної експертизи трохи ширше. Наприклад, відповідно до Директиви ЄЕС № 337/85 ЕЕ вважається «втіленням попереджувальної екологічної політики», що припускає оцінку екологічного впливу проектів господарського розвитку на навколишнє середовище, активне участь громадськості на всіх стадіях проведення екологічної експертизи й ухвалення рішення про остаточну реалізацію цих проектів, широке інформування про результати ЕЕ, проведення консультацій між зацікавленими відомствами й іншими юридичними особами, а також публікацію кінцевих результатів переговорів і консультацій.

Завдання екологічної експертизи наступні:

визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів;

оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Стаття 34 Закону України «Про екологічну експертизу» визначає умови і підстави проведення державної екологічної експертизи. Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

наявної або можливої потенційної небезпеки об’єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища;

прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Завершальним етапом і власне тим, заради чого проводиться екологічна експертиза та дається оцінка впливу на навколишнє середовище – це екологічний висновок. Він включає оцінку екологічного ризику розглянутого виду діяльності на даній території з виділенням пріоритетних екологічних проблем.

В екологічному висновку повинні втримуватися висновки про достатність природоохоронних заходів, що передбачають екологічну безпеку проекту на всіх етапах його реалізації, будівництво, експлуатація (включаючи аварійні ситуації), ліквідація. Висновки про екологічну безпеку повинні бути строго аргументовані й погоджені з існуючими нормативними й правовими документами.

Державна екологічна експертиза на основі аргументованості оцінки впливу на навколишнє середовище готує рішення про дозвіл (або заборону) проекту. Ця пропозиція втримується у висновку Державної екологічної експертизи, що є остаточним і може бути оскаржено тільки в судовому порядку.

В Україні є чимало об’єктів, для яких необхідно провести екологічну експертизу. Це насамперед стосується аеропортів, транспортних депо, промислових підприємств. Навіть поверховий погляд спеціаліста-еколога дає всі підстави стверджувати, що переважна більшість таких об’єктів діє в не правовому полі з точки зору екологічного законодавства.

 

Закон України «Про екологічну експертизу» // Відомості Верховної Ради, 1995. – № 8.

Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки. – К. : Знання-Прес, 2002.

Баб’як О. С. Екологічне право України. – К. : Атіка, 2000.

Барабашова Н. В. Екологічне право України. – Донецьк: Апекс, 2003.

Дмитренко І. А. Екологічне право України. – К. : Юрінком-Інтер, 2001.

Ландшафтно- і грунтово-екологічні наслідки зрошення в степовій зоні півдня Україні // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. – Київ-Луцьк: Вежа, 2000.