Звичаї моєї родини

Народження, іменини, одруження, щоденний побут, смерть.

Довкруги них маємо особливо багато різних обрядів та звичаїв, бо ж мова тут не лиш про життя та добробут одиниць, а й цілої родини – роду. Від числа його членів, від добре дібраних подружь, залежало його життя, добробут та живучість. А хто вмирав, залишався далі в роді і відроджувався в нащадках. Тому й був звичай надавати дітям імена померлих предків. І як ми знаємо, покійних членів роду, поминають при нагоді кожного великого свята в році.

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом – казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, які шанувалися нашим народом з діда-прадіда.

Сьогодні ми з вами будемо вести мову про важливу родинну традицію – шанобливе ставлення та любов до найдорожчих, найрідніших людей – батьків. Батьки дарують нам не тільки життя, а й розуміння його, і любов до нього. Материнська любов дає наснагу й силу, впевненість і захищеність, вона надихає й окрилює. Дитина, сповнена любові, і сама учиться любити навколишній світ. Батькова порада, мудрість, підтримка – це основа розуміння великої книги людського життя.

Давайте згадаємо прислів'я які виражають ставлення нашого народу до батьків. 

Учні: 1 Все купиш, лише тата й маму – ні. 2 Мати одною рукою б'є, а другою гладить. 3 У дитини заболить пальчик, а в матері серце. 4 Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане. 5 У кого є ненька, у того й голівонька гладенька. 6 Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько. 

Класний керівник:  Згадаймо і прислів'я в яких містяться поради батькам щодо виховання дітей.

Учні: 1 Гни дерево поки молоде, учи дітей поки малі. 2 Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках. 3 Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться. 4 Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець. 5 Де одинець – хазяйству кінець, а де сім – щастя всім. 

Класний керівник:  Видатний український педагог В. Сухомлинський написав багато притч і оповідань, у яких містяться поради й настанови дітям любити, шанувати й берегти своїх батьків. 

Учень 5: Шануй і поважай матір та батька, які своєю працею і піклуванням несуть тобі радість. Пам'ятай, що вони також мають право на радість. Дорожи честю родини, оберігай її як святиню. Де б ти не був, не забувай про рідну домівку. Завжди пам'ятай про неї.  (За В. Сухомлинським).

Учень 6: Бути добрими дітьми для своїх батьків означає приносити в родину тільки мир і спокій, радість і щастя. Не приносьте батькам тривоги, горя, прикрості, ганьби! Турбота про мир і спокій в родині, про радість і щастя батьків повинна стати головним бажанням вашого життя. Якщо в родині горе, нещастя, неприємність, то ваша відповідальність за благополуччя сім'ї зростає в сто раз.  (За В. Сухомлинським)

Класний керівник: А зараз я пропоную послухати легенду.  СИНИ Дві жінки брали з криниці воду. До них підійшла третя. Старенький дідусь сів на камінець біля криниці перепочити. Одна жінка й каже іншим: - Мій синок такий спритний і сильний. Ніхто його не подужає. - А мій співає, як соловейко. Ні в кого нема такого чудового голосу, – каже друга. А третя мовчить. - Чого ти про свого сина нічого не скажеш? – питають її жінки. - Що казати? Нічого особливого в ньому немає. Ось набрали жінки повні відра води й пішли. І старенький дідусь за ними. Ідуть жінки, зупиняються. Болять руки. Хлюпає з відер вода. Ломить спину. Раптом назустріч три хлопчики. Один через голову перекидається, колесом ходить. Милуються ним жінки. Другий соловейком заливається, пісню виспівує. Заслухалися жінки. А третій підбіг до матері, взяв у неї важкі відра й поніс додому. Питають жінки у дідуся: - Що скажете, дідусю? Як Вам наші сини? - А де ж вони, – питає старенький. – Я лише одного сина бачу. (О. Осєєва)

Класний керівник: - А чи повинна повага до батьків виражатися у словах, згадайте як ви звертаєтеся до них? Пропоную послухати, як бачить цю проблему один з українських письменників.

ПОВАГА ЗМАЛКУ Коли я часом чую, як підлітки, а то й молоді люди звертаються до батьків: «батя», «папаша», «старик», «маманя», «мамаша» або за очі називають їх «мої предки», – мені робиться боляче й ніяково. Боляче за себе, ніби це стосується мене, і за тих батьків, до яких так звертаються. Чому сьогодні часто з'являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного раніше не чули. В Україні не лише до батька й матері, діда й баби, а навіть подружжя між собою, сусіди зверталися на « Ви». Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність у наших родинах виховували змалку.  (Л. Орел)

Для кожної дитини в світі перші вчителі – це батько й мати. Їхня свята нехитра педагогіка відкриття в