Агропродовольча політика держави як система заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки країни

За останні десятиліття відбулися позитивні зміни в забезпеченості продовольством в світі. За 70-90-і роки частка населення, що не одержує необхідного мінімуму харчування, скоротилася до 824 млн чоловік. У країнах, що розвиваються частка голодуючих зменшилася з 36 до 20%, а в абсолютному вираженні – з 918 до 800 млн осіб. У західних країнах 32 млн чоловік відносяться до голодуючих. Майже 60% голодуючих живуть в Азії, 30% – в Африці і приблизно 10% – у Західній Азії та Латинській Америці.

Зміна загальної картини голоду і недоїдання пов'язана з поліпшенням ситуації в Азії, де число недоїдаючих скоротилося за останні десятиліття з 750 до 530 млн осіб. Істотний прогрес щодо цього досягнуто в КНР, Індії, де частка недоїдають скоротилася з 40 до 16% населення. Значно покращилася ситуація з забезпеченням населення продовольством в країнах Близького Сходу та Північної Африки.

У країнах Латинської Америки в 90-і роки стан із забезпеченням продовольством також покращився. А от погіршилася ситуація з продовольством в країнах Тропічної Африки, де число голодуючих становить 43% населення. У 90-ті роки отримали розвиток негативні тенденції у республіках колишнього Радянського Союзу.

І хоча абсолютні і відносні розміри населення, яке потерпає від недоїдання, скоротилися, загальна кількість людей, що постійно голодує або схильна до недоїдання залишається величезною. Тільки в країнах, що розвиваються від недоїдання щорічно помирає 20 млн осіб. Тому зрозуміло, що рішення проблеми світового продовольства – політична вимога світового масштабу. На тлі величезних науково-технічні досягнень людства як ніколи злободенно звучить гасло ФАО: «Хай буде хліб!»[1, с. 347].

Недоїдання – звичайний стан для широких шарів населення світу. Традиційні раціони багатьох країн хоча нерідко і містять досить калорій, але не включають необхідної кількості білків та жирів. Їхня нестача негативно позначається на здоров’ї людей і якості робочої сили, яка в багатьох випадках мало придатна для використання в сучасних секторах господарства.

Недоїдання включає також брак у їжі мікроелементів і вітамінів (вітамін А, йод, залізо). На розвитку 656 млн чоловік позначається недолік йоду, на 2150 мільйонів – заліза, на 2, 8 млн – вітаміну А. Так, нестача йоду в організмі надає шкідливий вплив на ріст і розвиток дітей, а також може викликати базедову хворобу, яка є найпоширенішої причиною розумової відсталості. Майже 6 мільйонів людей страждає від явно вираженого кретинізму. Особливо гостро ця проблема проявляється у Південній та Східній Азії.

Самозабезпеченість і зовнішня торгівля. Наявність великої кількості голодуючих, особливо у країнах, що розвиваються, пов'язано з тим, що сільське господарство цих країн не може задовольнити потреби в продовольстві за рахунок власного виробництва. Якщо в промислово-розвинених країнах за 60 – 90-і роки коефіцієнт самозабезпеченості піднявся з 99% до 113%, то в країнах, що розвиваються він знизився з 103% до 98%. Самозабезпеченість продуктами харчування зменшилася в східноєвропейських країнах і в колишньому СРСР.

Брак продовольства в окремих країнах, як зазначалося, може нівелюватися за рахунок зовнішньої торгівлі. Продовольство – важлива складова частину зовнішньої торгівлі (9, 5%). Світовий імпорт зерна становить 11% загального обсягу його виробництва і перевищує 200 млн т. Основними постачальниками продовольчих товарів на світових ринках виступають промислово розвинені країни Заходу. Здійснюючи 50% сільськогосподарської продукції, вони забезпечують 70% світового експорту сільськогосподарських товарів і лише 40% імпорту, причому за останнє десятиліття їх частка в експорті зросла і скоротилася в імпорті. Основним експортером продовольства у світі залишаються США – 13, 3%.

До середини минулого століття країни, що розвиваються експортували більше зерна, ніж імпортували, в основному за рахунок обмеження граничного споживання. У 1948 – 1952 рр. у них з'явився дефіцит порядку 4 млн. т, або 2% виробництва, у 1987-1991 рр. -- він досяг 84 млн т, або 16% виробництва. Рівень залежності від імпорту сильно коливається по регіонах. Найбільш високий рівень склався на Близькому Сході (45%) і в Тропічній Африці (28%). Багато дослідників в якості критичного вважають 25% – 30% -вий рівень споживання імпортних продуктів харчування, після якої настає стратегічна залежність від імпорту.

Перевиробництво продуктів у розвинених країнах у довгостроковій перспективі знизило ціни на сільськогосподарські продукти на світових ринках, що створювало перешкоди для збільшення виробництва в країнах, що розвиваються. Частково з цієї причини, частково через підвищення попиту поставки зерна в країни, що розвиваються збільшилися за 70-90-і роки. Велика частина країн, що розвиваються країн є нетто-імпортерами зерна (133). Зменшення ролі зазначених країн у світовому сільськогосподарському експорті щодо скорочує їхні валютні надходження, що негативно позначається на валютних запасах особливо слаборозвинених країн. Багато країн не в змозі забезпечити продовольчу безпеку на національному рівні. Чому так відбувається?

Причини недовироблення і голоду. Відтворювальний процес у світовій сільськогосподарській системі у багатьох відношеннях стримується негативними факторами. Надто багато продукції виробляється в районах з високими витратами виробництва, а