Антропологічні основи християнського проповідування

Апробація дослідження. Результати роботи над темою цілком відображені в публікаціях дисертанта загальним обсягом 3 друк. арк. Апробація результатів дослідження відбувалася також за допомогою участі дисертанта у міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференціях, зокрема, у міжнародній науковій конференції „Адвентизм у контексті історії України” (Київ, вересень 1996), у міжнародній науково-практичній конференції „Християнство і духовність” (Київ, грудень 1998), у 27 Міжнародному семінарі “Інтеграція віри та освіти” (Муак Аик, Тайланд, 2000), у всеукраїнській науково-практичній конференції “Християнство і мораль” (Тернопіль, листопад 2001), міжнародній науковій конференції “Українське релігієзнавство: історія, стан, перспективи” (Київ, лютий 2002), міжнародному семінарі керівників освіти (Салоу, Іспанія, квітень 2002), у Першій Міжнародній конференції, присвяченій спадщині Е. Уайт та історії адвентизму (Батл Крік, США, травень 2002), міжнародній науковій конференції “Людина у світі духовної культури” (Київ, травень 2002).

Дисертація обговорювалася на засіданні Вченої ради Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Структура дисертації. Мета і характер дослідження зумовили послідовність і логіку викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновку і списку основної використаної літератури.

У першому розділі розглядається сучасний стан дослідження антропологічних проблем християнського проповідування. Аналізуються провідні філософські і богословські підходи до проблеми людини і виховання сучасного християнина завдяки проповіді. Автор показує перевагу антропологічного підходу як методологічної основи аналізу вкрай неоднорідних зразків сучасного християнського проповідування.

У другому розділі дисертант переходить до аналізу біблійного вчення про людину як антропологічної основи християнської проповіді. Дається аналіз концепції людини в християнській теології і показується наступність основних конфесійних антропологічних концепцій християнства. Розглядаються соціальні концепції ведучих християнських церков як змістовної основі та джерела відповідей на проблеми сучасності в конфесійному проповідництві.

У третьому розділі розглядаються проблеми гомілетики, яка визначає нормативні характеристики християнської проповіді як засобу формування антропологічних уявлень віруючого. Виділяється й аналізується конфесійний інваріант проповіді у православ'ї, протестантизмі та католицизмі як засіб трансляції, формування конфесійних антропологічних поглядів. Окремо розглядаються трансформації християнської проповіді в сучасній Україні.

Зміст роботи подається на 182 сторінках, список використаних джерел включає 193 найменування.

 

 

У вступі визначається вибір теми дисертації, її актуальність і ступінь наукової розробленості, формулюється мета і задачі, наукова новизна дослідження, розкриваються методологічні підстави й обґрунтовується логіка структури дисертації, визначається науково-теоретична і практична значимість дослідження.

У першому розділі “Методологічні аспекти християнського проповідування” розкриваються методологічні підстави проведеного дослідження, аналізуються його конкретні методи, окреслюється джерельна база роботи.

Дисертаційне дослідження вимагало розгляду основних підходів до проблеми людини в сучасних гуманітарних науках, таких як філософська антропологія, психологія, соціальна філософія, з метою виявлення можливості їх використання для аналізу антропологічних основ сучасного християнського проповідування. Було розглянуто також теологічні підходи до проблеми людини, тому що ці уявлення лежать в основі значеннєвого змісту пастирського вчителювання всіх конфесій.

Оскільки релігійна проповідь декларує і пропагує конфесіональний світогляд, формує і закріплює його у свідомості слухачів, було проаналізовано особливості релігійного світогляду, виокремлені в сучасній філософії релігії і релігієзнавстві. Антропологічні аспекти християнського проповідництва розглядалися автором із позицій Київської світоглядно-антропологічної школи, представники якої (В. Шинкарук, М. Попович, В. Табачковський, С. Кримський, І. Бичко й ін.) плідно досліджували антропологічні проблеми крізь призму світоглядного підходу, коли сутність світогляду розуміється як спосіб людського самовизначення в структурі буття.

У вітчизняному релігієзнавстві “антропологічний поворот” пов'язаний з іменами А. Колодного, П. Яроцького, М. Заковича, Б. Лобовика, та ін., котрі першими стали розглядати релігію в контексті культури, досліджувати проблеми релігійної картини світу, релігії та національної духовності. Фундаментальні праці Київської світоглядно-антропологічної школи і концептуальні розробки сучасного українського релігієзнавства є методологічною базою міждисциплінарного дослідження антропологічних основ християнського проповідування. Методологічні релігієзнавчі принципи дисертант почерпнув із праць вітчизняних релігієзнавців та філософів релігії: А. Колодного, П. Яроцького, М. Заковича, Б. Лобовика, Л. Филипович, О. Сагана, І. Богачевської та ін. Враховувалися також гносеологічні та історіософські досягнення вітчизняного академічного релігієзнавства.

Осмислюючи історичні аспекти проблеми християнського проповідування в Україні, автор звертався до методологічних принципів праць В. Нічика, В. Горського, В. Климова, а також О. Сарапіна, С. Головащенко, які розглядають філолофсько-антропологічні і теологічні аспекти філолофсько-теологічної спадщини представників Київської релігійно-філософської школи.

Дисертаційне дослідження спирається також на християнське богослов'я, яке має фундаментальні теологічні розробки з проблем християнської антропології та багатовікові методологічні традиції гомілії, зокрема на традицію українського православного богослов'я, специфічні риси якого – гуманізм, людяність і кордоцентризм.

Концептуальною основою антропологічних пошуків українців традиційно є філософська спадщина Платона, Арістотеля, Августина Аврелія і Фоми Аквінського, отців грецької церкви Климента Олександрійського, Ісака Сирина, Макарія Великого, а також вітчизняних мислителів – митрополита Іларіона Київського, С. Оріховського, І. Вишенського, М. Смотрицького та ін. Основи української філолофсько-теологічної традиції вивчення людини були закладені в XVII ст. професорами Києво-Могилянської академії – К. Саковичем, І. Гизелем, С. Яворським, Ф. Прокоповичем, Г. Кониським і продовжені релігійно-філософською школою Київської духовної академії (В. Карпов, О. Новицький, Й. Михневич,