Антропологічні основи християнського проповідування

д) через те, що Христос став людиною, християнське соціальне вчення є складовою частиною християнського вчення про людину. Слово Боже, приймаючи людську природу, включається в історичне і соціальне життя людства, так що християнин, який не використовував би силу віри в питаннях устрою в суспільному житті, робив би зрадництво стосовно Боголюдини. Протиставлення Церкви і світу, Церкви і держави, милості Божої і природи, віри і знання з погляду сучасного християнства не мають бути зрозумілі так, нібито Церква знаходиться поза світом. Церква і світ пронизують один одного. Церква не тільки веде – знаходячись на периферії – діалог зі світом, але знаходиться сьогодні в центрі світу з метою порятунку як “закваска” (Мф 13: 33), як “сіль землі” (Мф 5: 13), як “добре насіння на полі своєму” (Мф 13: 24), як “світло світу” (Мф 5: 14). У результаті пришестя Христа людська історія була включена в божественний промисел Спасіння. Через становлення людиною Бог додав людському життю той вимір, який був задуманий ним спочатку.

З усіх християнських віросповідань католицизм має найбільш розвинуту і деталізовану соціальну доктрину. Однак це не дає йому серйозних переваг перед іншими християнськими Церквами. Кожна з них має власний досвід у справі євангелізації, краще орієнтується в духовних і соціальних потребах своїх віруючих, має можливість творчо осмислити позитивний досвід інших церков. Порівняльний аналіз соціальних доктрин основних християнських конфесій дозволив виявити загальні для всіх християнських церков соціальні задачі (миротворення, турбота про суспільну моральність, справи милосердя і добродійності, соціальні програми, діалог з державною владою, підтримка родини, материнства і дитинства, економічна діяльність на користь Церкви і т. п.), загальні проблеми (криза християнської моралі, нетрадиційна релігійність і т. п.) і необхідність прийняти виклик часу (екологічна криза, глобалізація, секуляризація суспільства), які стоять перед будь-якою християнською громадою, визначають сьогодні і будуть визначати в найближчому майбутньому змістовну основу християнського проповідництва.

У третьому розділі дисертації “Проповідь як засіб формування антропологічних уявлень віруючого” розглядаються прийоми і методи християнського проповідування, нормативні характеристики християнської проповіді і їх сучасні конфесійні інваріанти, отримані на основі контент-аналізу текстів проповідей християнських Церков.

Перший параграф розділу – “Гомілетика як богословська теорія християнського проповідування”. У ньому автор звертається до історії християнського проповідництва з метою аналізу антропологічних аспектів християнської проповіді, її ролі у формуванні християнських антропологічних представлень у віруючого. Вказуються засоби, прийоми та методи, якими проповідник формує у свідомості віруючого християнський образ людини. Аналіз основних концептуальних положень християнської гомілетики й історичних віх її розвитку дозволяє прийти до наступних висновків:

• Гомілетика за свою багаторічну історію розробила основні богословські принципи християнського проповідування, які перетворили гомілетику в особливий вид християнського мовного мистецтва, спрямований на передачу аудиторії істин християнської віри.

• Гомілетика надає проповідникові оптимальні методи і докладно розроблені прийоми проповідування, які враховують соціальні й особистісні особливості аудиторії, різні види її мотивації щодо сприйняття проповіді.

• Гомілетика розробила звіт морально-етичних і поведінкових вимог, яким зобов'язаний відповідати проповідник. Невідповідність їм робить проповідницьку діяльність неефективною.

Контент-аналіз посібників з гомілетики провідних християнських конфесій показав, що богословські принципи проповідування всіх християнських конфесій, так само як і вимоги до проповідника, практично збігаються. Методи і прийоми проповідування відрізняються незначно. Однак ступінь наданої проповіднику за кафедрою свободи в християнських конфесійних гомілетиках різна. Найбільш консервативними стосовно прийомів і форм проповіді виступають православні гомілетики, католицькі посібники допускають більшу волю проповідника в стилі і манері викладу, у той час як протестантські посібники з гомілетики надають проповідуючому простір для ініціативи, який іноді провокує відхід від фундаментальних богословських основ християнського проповідництва, і тим самим позначається на ефективності проповідництва.

Таким чином, християнська гомілетика може бути охарактеризована як дисципліна, яка формує норми християнського проповідування. Тому при проведенні контент-аналізу конфесійних проповідей гомілетику тієї чи іншої конфесії можна використовувати як нормативну основу, проповідницькі відхилення відносно якої можна розглядати як зміни щодо конфесійно закріпленої “норми” у проповіді.

Другий параграф “Конфесійні інваріанти християнського проповідництва: антропологічний аспект” на підставі проведеного контент-аналізу розглядає антропологічні особливості сучасної православної, католицької і протестантської проповідей. Виділено загальні місця у проповідях трьох основних християнських конфесій. На цій основі складений реферат проповіді, що представляє собою сучасний конфесійний інваріант християнського проповідництва.

У висновках проведеного дослідження визначаються перспективні напрямки подальшого вивчення християнського проповідування, його антропологічні особливості у світлі соціальних доктрин християнських конфесій на підставі методологічних принципів контент-аналізу із застосуванням методики такого аналізу, запропонованої автором.

 

 

1. Проповідь у системі засобів формування конфесійного світогляду. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 108-112.

2. Христианская антропология как основа мировоззрения верующего: библейский аспект // Вестник СевГТУ. Вып. 35: Философия: Сб. науч. тр. ; Севастоп. нац. техн. ун-т. – Севастополь, 2001.