Бернард Шоу

Дія драми відбувається під час першої світової війни. Події розвиваються в будинку, що належить колишньому шкіперу Шотоверу і побудованому на зразок стародавнього корабля. В основі сюжету – історія не відбувшогося одруження ділка Менгена на Еллі, дочці винахідника-невдахи, «природженого борця за волю». Будинок Шотовера не справжній корабель, і усе в цьому будинку обертається несправжнім: несправжнім виявляється і любов. Капіталісти прикидаються божевільними, шляхетні і самовіддані люди ховають свою шляхетність, зломщики виявляються несправжніми злодіями, романтики – дуже практичними і приземленими людьми. Серця в несправжньому будинку теж розбиваються не по-справжньому. Той, хто читає п'єсу не дивується, коли один з її героїв заявляє: «Англія це, чи будинок божевільних?», У п'єсі парадоксально усе з початку і до кінця. Парадоксальні думки, що висловлюють її персонажі в діалогах. П'єса пронизана символікою, що допомагає глибше зрозуміти зміст, вкладений автором в образи. Нова манера Шоу, основи якої були закладені в «Будинку, де розбиваються серця», не послабила його реалістичних узагальнень. Навпроти, письменник явно шукав усе більш ефективних шляхів вираження своїх думок, що ставали на цьому новому етапі не менш, а, може бути, й більш складними і суперечливими, ніж у довоєнний період його літературної діяльності.

 

 

На початку 20-х років Шоу пережив затяжну смугу різноманітних пошуків, що відчутні в його антології «Назад до Мафусаїлу» (1921). Антологія виявляє помилковий напрямок філософських пошуків автора, що декларував ідеалістичну теорію «творчої еволюції». Шоу критикує сучасне суспільство, образи його в цій частині антології дотепні і реалістичні, але вихід з тієї кризи, що ним зазначений у п'єсі 1919 року, він шукав на шляхах ідеалізму. Розгорнувши велику панораму історії людства від Адама до ХХ століття і далі – до людей майбутнього, Шоу оголосив, що порятунок людства – у продовженні довголіття людей, що буде можливо завдяки зусиллю людської волі.

П'єса «Свята Ганна» (1923) з великою художньою силою розвиває актуальну для 20-х років тему народної визвольної боротьби, вперше підняту Шоу в «Учень диявола». «Свята Ганна» не безпідставно названа Шоу п'єсою-хронікою. Її сюжет побудований на історичних фактах одного з етапів Столітньої війни (1337-1453) між Англією і Францією. У центрі уваги драматурга – образ селянської дівчини, що очолила патріотичний рух французького народу проти англійських загарбників. Трагічна доля Жанни, що ввійшла в історію під ім'ям Жанни д'Арк, показана письменику на широкому історичному тлі. У п'єсі яскраво виражений демократизм Шоу і його розуміння ролі народу як творця матеріальних цінностей. Блискуче розкриті в п'єсі й конкретні історичні причини неминучої загибелі Жанни. В п'єсі»Свята Ганна» Шоу виступає в усій красі своєї сатиричної майстерності. У своїй манері, побудованої на протиставленні парадоксів, Шоу однаково висміює і «героїв» загарбницьких воєн (англійців) і лже-патріотів (французьких придворних).

У «політичних ексцентріадах» – п'єсах, у яких реалізм Шоу прийняв нові форми, – різкіше виступили гротескно-парадоксальний початок і умовність образів. Звертання Шоу до цієї форми було викликано більш суперечливим відношенням його до усе більш складніших явищ сучасного життя. Об'єктивно, нова форма була обумовлена двома обставинами: сатира Шоу зверталася відтепер проти політичної системи і державного ладу Англії, з іншої сторони Шоу поглиблювався в іронічне обігравання власних тез. Звідси і назва, яку Бернард придумав для нового жанру сатиричної комедії: воно визначає і чітко політичну спрямованість комедії, і своєрідність художніх засобів відображення.

 

 

У розпал загальної кризи як в Англії, так і у всіх капіталістичних країнах, у червні 1931 року Шоу закінчив нову політичну п'єсу «Гірко, але правда». Ця п'єса пронизана в підтексті найбільшою гіркотою і змальовує тупий кут, у який зайшла англійська інтелігенція. Зміст цього «політичного гротеску», як називав п'єсу автор, у тому, що у всіх її діючих осіб відкриваються очі на безглуздість їхнього існування. Це «загиблі душі» у ще більшому ступені, ніж герої «Будинку, де розбиваються серця». Усі вони розуміють, що їхнє життя порожнє і що вони «опускаються в безодню», всі хочуть кудись бігти з безглуздого світу, у якому живуть. Хоча п'єса витримана в дусі фарсу, у її фіналі звучить безвихідність. Показавши, наскільки поганий старий і божевільний світ, Шоу виявляє й інше: наскільки оманні всі рецепти порятунку і відновлення цього світу. Врятувати мешканців того божевільного будинку, якого письменник показав у п'єсі, можуть, за його словами, тільки практичні справи. Але сам автор п'єси не знав, які саме справи повинні здійснювати його заплутані і збанкрутілі інтелігенти. Спустошеність зображених у п'єсі людей трактується драматургом як результат війни – найбільшого і найстрашнішого нещастя.

В обстановці передвоєнних років Шоу продовжував піднімати гострі актуальні питання. П'єса «На мілині» була новим гострим памфлетом на буржуазну демократію. У комедії «Простачок з Нежданих островів» Шоу, в звичайній для нього в ці роки парадоксальній формі, показав наступаючу кризу Британської імперії, катастрофу її колоніальної міцності. Усі твори 30-х років блищать колишньою дотепністю і багатством сатиричної вигадки. Але протиріччя у свідомості автора аж ніяк не зняті: у багатьох випадках вони відчуваються гостріше, ніж у ранніх речах, оскільки проблематика творів кінця 30-х років набагато відповідальніша і складніша за ту, якої Шоу торкався на початку свого творчого шляху. У 20-х і 30-х роках Шоу все частіше й частіше звертався до публіцистики. Мається на увазі його статті і передмови до власних п'єс. В останні десятиліття діяльності, його передмови ставали все ширшими. У публіцистиці 20-30-х (почасти 40-х) років Шоу різко й уїдливо критикує англійський суспільний порядок, розбійницький характер імперіалістичних воєн, сваволю колоніалізму. Коли почалася друга світова війна, Бернард, незважаючи на свій вік, продовжував виступати як публіцист і засуджував гітлеризм.

 

 

1. Гражданська З. Т. «Бернард Шоу» – видавництво «Освіта», Москва, 1979 р.

2. Івашева В. В. «Англійська література ХХ вік» – видавництво «Освіта», Москва, 1967 р.