Безпека життєдіяльності

З усіх інфекційних захворювань, найбільше розповсюдженими на території України є дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

• через верхні дихальні шляхи (повітрям) ;
• через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним) ;
• через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами) ;
• через шкіру та слизові оболонки.

Більшість інфекційних, захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів: носа, горла, гортані. Поширення епідемій відбувається в місцях скупчення багатьох людей, при спілкуванні хворого зі здоровою людиною під час розмови. Зараження організму людини кров'яними інфекціями відбувається в момент укусу комахами.

Боротьба з поширенням інфекційних захворювань ведеться ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.

Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створюванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи тощо. Проти деяких захворювань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.

У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов'язковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція – це знищення або вилучення хвороботворних мікробів із зовнішнього середовища. Поряд з дегазацією та дезактивацією дезінфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об'єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.

Дезінсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів – збудників інфекційних захворювань.

Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.

Поширення на великі території за короткий час масового захворювання людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, материків, його називають пандемією. Охоплення великих територій ураження хворобою рослин називається епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях – епізоотією.

Епізоотія – одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека. У 2010 p. зареєстровано 2 випадки інфекційних захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.

Епіфітотія – масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продуктивності, при якому уражено понад 50% їх поверхні.

В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці – клопа-черепашки.

3. Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля

В Україні існує надмірне техногенне навантаження на природне середовище, яке на її території розподілене нерівномірно. Національний інститут стратегічних досліджень під егідою РНБО дослідив екологічну безпеку населення регіонів (областей) України на підставі інтегральних характеристик (21 показник), що враховують практично всі техногенно-екологічні ризики:

• масштаби розвитку техногенного середовища;
• насиченість території техногенно небезпечними підприємствами;
• забруднення навколишнього середовища;
• наявність хімічно-небезпечних виробництв;
• наявність вибухонебезпечних виробництв;
• наявність сейсмонебезпечних зон;
• лісові та польові пожежі;
• наслідки на Чорнобильській АЕС;
• природно-ресурсний потенціал.

Згідно всіх показників для кожної області України розраховано інтегральний показник екологічної безпеки (І), який теоретично може змінюватись від 1 (територія непридатна для проживання) до 0 (ідеально сприятлива для проживання). Чим більше значення І, тим більша небезпека для життєдіяльності людини. Середньоукраїнський показник – 0, 21.

Всі області України за інтегральним показником екологічної безпеки можна поділити на 4 групи:,

1 – дуже високий рівень екологічної небезпеки (0, 5<І<1)

Донецька – 0, 827

Луганська – 0, 606

Дніпропетровська – 0, 603

2 – високий рівень екологічної небезпеки (0, 3<І<0, 5)

• Київська – 0, 414

3 – середній рівень екологічної небезпеки (0, 1<І<0, 3)

Запорізька – 0, 248

Івано-Франківська – 0, 248

Львівська – 0, 224

Одеська – 0, 183

Харківська – 0, 170

Крим – 0, 155

Полтавська – 0, 141

4 – низький рівень екологічної небезпеки (0<І<0, 1)

Чернігівська – 0, 015

Херсонська, Тернопільська, Хмельницька, Житомирська та ін.

Забруднення довкілля Львівщини

Західний регіон України з одного боку має розвинуту гірничо-видобувну, нафтопереробну, хімічну, целюлозно-паперову індустрію, з другого – це скарбниця рекреаційних можливостей, «легені» Європи.

Загальний фон забруднення довкілля Львівщини формується за рахунок внутрішніх (енергетичні об'єкти, промислові підприємства, комунальні господарства) і транзитних джерел (автотранспорт, нафтопроводи, ввезення відходів).

Через область проходить Головний Європейський