Безпека життєдіяльності.Методичні рекомендації

На підприємствах та установах всі роботи припиняються, технологічне обладнання зупиняється, відключається струм, пара, подача газів тощо.

Наслідки землетрусу: загибель та травмування людей, руйнування будівель, споруд життєзабеспечення міста (водо-, газо-, тепло- та елетротрас), пожежі, вибухи, виникнення паніки тощо.

На Україні потенційно землетрус небезпечні два регіони – це Крим та Карпати.

Обвал – відрив та вільне падіння великих мас землі та гірської породи з крутих та обривистих схилів у горах на морських берегах та річкових урвищах. Причина яких це послаблення зв’язку породи під дією вивітрювання, підмиву або розчинення породи й дії сили тяжіння.

Зсув – сковзке переміщення землі або гірської породи вниз по схилу під дією своєї ваги й додаткового навантаження після підмиву, надлишкового зволоження або сейсмічних поштовхів чи інших процесів.

Обвали та зсуви можуть руйнувати будівлі, споруди, навіть населені пукти, сільгоспугіддя, перекривати ріки, змінювати ландшафт, руйнувати транспортні магістралі.

Зсуви найчастіше трапляються після сильних дощів та ерозії грунту (як правило після або під час діяльності людини: вирубування лісних масивів, ведення гірських чи земних робіт, надмірний полив тощо).

Перші ознаки зсувів: поява трищін на грунті, укріпленнях, спорудах. Протизсувними мірами можуть бути: посадка дерев та кущів, зведення підтримуючих споруд, розвантаження схилу тощо.

При загрозі зсуву й при наявності часу населення повино евакуюватися у безпечні місця.

Небезпека зсувів на території України характерна для правобережжя Дніпра, Чорноморського узбережжя на Закарпаття та Чернівецької області.

Сель – це бурхливий потік землі, каменів, який формується у руслі гірських річок після сильних злив, інтенсивного таяння снігу чи льоду у горах, виверження вулканів, землетрусу.

Для України селі характерні для Карпат та Криму.

Лавина – це швидкий, раптовий рух великих мас снігу з гірських схилів внаслідок їх перевантаження. На території України снігові лавини характерні для Карпат та Криму.

До природних лих які викликані неконтрольованим розповсюдженням вогню можна віднести пожежі у лісі, степу та торф’яниках, а також підземні пожежі горючих копалин.

Пожежа – неконтрольоване розповсюдження вогню. Особливо небезпечні лісні та торф’яні пожежі. При цьому гинуть люди, тварини, завдаються великі матеріальні та екологічні збитки.

Лісова пожежа – неконтрольоване горіння рослинності, яке стихійно поширюється по території лісу. Її поділяють на верхову та низову. Низові лісові пожежі характеризуються горінням лісової підстилки, приґрунтового покриву і підліска (швидкість розповсюдження до декількох метрів за секунду). Верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев (швидкість розповсюдження до декількох десятків метрів за секунду).

Торф’яна пожежа – горіння торф’яного шару на всю глибину його залягання. Як правило вони охоплюють великі площі і погано піддаються гасінню.

Степові пожежі – горіння сухої трави або зрілих посівів сільськогосподарських культур.

У більшості випадків причиною виникнення пожеж являється людський фактор (недбале поводження з вогнем у лісі під час роботи чи відпочинку), а також блискавки або самозаймання при посухах.

Вони стають причиною опіків, отруєння чадом та механічного травмування людей, тварин, задимлення великих площ.

Профілактичні дії.

При знаходженні у лісі забороняється:

• кидати не згашені сірники та недопалки;
• залишати у лісі промаслені чи пропитані бензином ганчірки;
• розводити багаття біля сухої трави;
• випалювати траву під деревами, на галявинах, стерню на галявинах чи полях поблизу лісу;
• залишати пляшки чи уламки скла.

Біосферні надзвичайні ситуації

До надзвичайних ситуацій у біосфері можна віднести:

• неконтрольоване розповсюдження мікроорганізмів (вірусів, бактерій, грибів тощо) та зараження ними людей, тварин чи рослин – тобто епідемії, епізоотії та епіфітотії відповідно;
• неконтрольоване розповсюдження комах, які прямо чи опосередковано загрожують людині (наприклад отруйні види павуків або знищення врожаїв сараною) ;
• неконтрольоване розповсюдження тварин;
• неконтрольоване розповсюдження рослин, які можуть негативно вплинути на здоров’я людини (розповсюдження по території України амброзії сильного алергогену) тощо.

Мікроорганізми перші форми життя на планеті, які широко розповсюджені у всіх геосферах Землі. Мікроорганізми можна поділити на такі основні види: віруси, бактерії, рікетсії, гриби. Однак викликати захворювання можуть хвороботворні (патогенні) мікроорганізми, які розмножуються у багатоклітинних організмах. Швидке і масове розповсюдження інфекції серед людей, тварин та рослин називають відповідно епідемією, епізоотією та епіфітотією.

Епідемія – швидке й масове розповсюдження гострозаразної хвороби серед людей.

Епізоотія – швидке й масове розповсюдження гострозаразної хвороби серед сільськогосподарської худоби.

Епіфітотія – швидке й масове розповсюдження гострозаразної хвороби сільськогосподарських рослин або різьке підвищення кількості шкідників рослин, які призводять до часткової чи повної втрати врожаю.

При виникненні осередка інфекції на зараженій території упроваджується карантин або обсервація.

Карантин – система суворих протиепідемічних заходів направлена на ізоляцію осередка зараження та його ліквідацію. Об’єкти, які потрапили в зону карантину, переходять на особливий режим роботи із суворим виконанням протиепідемічних вимог (збройну охорону осередка, заборону в’їзду до осередка, виїзду та вивозу з нього майна, забезпечення населення необхідним майном та продуктами харчування через спеціальні передаточні пункти тощо).

У тому випадку коли тип збудника не відноситься до групи особливо небезпечних інфекцій і нема загрози масових захворювань, карантин замінюється обсервацією.

Обсервація – система обмежувальних заходів, які направлені на зупинення розповсюдження інфекції за