Чинники формування особистості

Найважливішим завданням етнопедагогіки було здійснення трудового виховання підготовка дітей до життя в праці, до трудової діяльності. При цьому народ керувався принципом: краще вихованою є та дитина, яка раніше залучена до праці.

Культ праці, як однієї з найвищих суспільних цінностей, формував у підростаючих поколінь ініціативність, допитливість, винахідливість та інші суспільнозначущі якості. Підлітків залучали до участі в домашніх роботах, окремих з них –до ковальства, обробки металу, дерева тощо. Слідуючи М.Г. Стельмаховичу "Люди праці бачили в дітях майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників".

Фізична праця допомагала забезпечувати життєві потреби людей і дістала обгрунтування як "... діяльність, спрямована на формування матеріальних і культурних цінностей з переважанням фізичної енергії " [8, 67]. Трудове виховання в українців за М.Г.Стельмаховичем поділялося на три етапи: вступний (від двох до шести років), визначальний (від семи до п'ятнадцяти років), завершальний (від п'ятнадцяти до двадцяти років). Найбільшою мірою воно здійснювалось у сільській місцевості ("Хочеш їсти калачы – не сиди на печі", "Хто рано піводиться, за тим і діло водиться", "Не в тім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить", "Без діла жить – тільки небо коптить", і т.п.).

На сучасному етапі "... серйозні промахи в аграрній політиці підірвали віковічні традиції трудового виховання сільських дітей, відчуживши їх від землі, хліборобських професій, згубно вдарили по економіці, по народній моралі й етнопедагогіці. 

 Розумове виховання здійснювалось предками виважено і послідовно. Воно тлумачилось як "... цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці" [2, 195]. Здавна відомі приказки : "Гарна пташка пером, а людина розумом", "Не краса красить, а розум ", "Краще з мудрим загубити, ніж з дурним знайти", "Око бачить далеко, а розум ще дальше", "Людей питай, а свій розум май", "Мудрим ніхто не вродився, а навчився", "Гарно того вчити, хто хоче все знати " тощо.

Серед основних чинників забезпечення розумового рівня особистості – спілкування . З його допомогою відбувається мовний, емоційний розвиток, накопичується початковий життєвий досвід. У процесі загального та, зокрема, розумового розвитку з метою формування гуманістичних цінностей під час проведення свят, обрядів та здійснення інших виховних впливів на підростаюче покоління використовувались різноманітні фольклорні жанри, які містили народно-педагогічні ідеї.

У фольклорі постають образи багатьох русичів, які вірно служили своїй землі, героїчно захищали її від ворогів. Їх життя було відтворене у казках, легендах, міфах, які сприяли розвитку мислення, образної уяви, спостережливоті та інших якостей підростаючих поколінь.

Справедливо відзначила Марія Чумарна, що "…наївність української казки здається нам такою самоочевидною, а ускладненість і заплутаність, скажімо, австралійських міфів може викликати враження їх багатозначності і архаїчності…" [8, 6]. Українська казка, пронизана глибокою народною мудрістю, містить, здебільшого, закодовані давні знання та уявлення про життєдіяльність українців, їх навколишній світ, сподівання на краще майбутнє.

Одночасно виховним та розвивальним засобом виступає сама мова казок, яка є рідною мовою їх героїв. Казка впливає на пробудження допитливості, зацікавленості, логіки мислення тощо

Про неї в народі говорять так: "Гарна пісня ладом, а казка -складом", "Казка від початку починається, до кінця читається, в середині не перебивається" і т. п.

З давніх віків взаємини між людьми регулювались почуттями, пов'язаними із"… створенням, відтворенням і сприйняттям прекрасного в мистецтві та житті". Це призвело до виникнення напрямку в етнопедагогіці, іменованого естетичним виховання. Воно трактувалось як цілеспрямоване формування естетичного ставлення до життя.

Почуття краси проявляється у замилуванні природою, мистецтвом, ремеслом, людською зовнішністю, взаєминами між людьми тощо. М.Г.Стельмахович відзначив, що слово "краса" виражає властивість, якість гарного, прекрасного, хоча воно вживається і для вираження іронічного ставлення до кого- чи чого-небудь. На його думку "… такий розгалуджений понятійний апарат народного погляду на красу презентує широту цілей і змісту масової практики естетичного виховання, спрямованого на формування у підростаючого покоління естетичного ставлення до життя…".

Своєрідний підхід в українців до проблем етики.Етичне виховання призводить до етичної вихованості, яка виступає ознакою внутрішньої людської краси. Виходячи з цього етнопедагогіка орієнтує на привчання дітей з малого віку до ввічливості,чемності, поступливості, уважності.

Особливого значення набув мовний етикет. Здавна відомі афоризми: "Говори мало, слухай багато, а думай ще більше", "Дав слово - виконай обіцяне", "Слухай тисячу разів, а говори один раз". Мовний етикет особливо яскраво відтворений в народних піснях, казках, билинах і т. п. Основними його ознаками є статечність, пристойність, шанобливість. За народними традиціями неетично мовчати, коли потрібно говорити і навпаки. Народ засуджував тих, хто порушував цю традицію ("Мовчить як пень", "Мовчить, як води в рот набрав") і схвалював протилежну ("За словом у кишеню не полізе"), хоча з осудом ставився до пустої балаканини