Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка

Приватні трансферні платежі – наприклад, стипендії, субсидії, отримані студентами з дому, дари від родичів – не є результатом виробництва, а переданням коштів від однієї особи до іншої.

Операції з цінними паперами – купівля-продаж акцій, облігацій, також виключають з ВНП. Операції на ринку цінних паперів є, за суттю, обміном паперовими активами. Ці операції прямо не припускають збільшення поточного виробництва. Необхідно відмітити, що переливання коштів із рук, тих хто робить збереження, у руки тих, хто вкладає кошти у виробництво, може непрямо сприяти збільшенню обсягу виробництва. [4, c. 21]

Продаж потриманих речей також відноситься до невиробничих операцій. Це відбувається тому, що такі продажі або не віддзеркалюють поточного періоду виробництва, або включають подвійний розрахунок. Включення до продажу товарів, придбаних декілька років потому до ВНП сприяло би перебільшенню обсягів виробництва у поточному році. Як що ж перепродається товар, що придбаний у цьому році і його вартість включно до ВНП, то це сприяло б подвійному розрахунку. Тобто вартість потриманих товарів вже була включена до ВНП тоді, коли вони були придбані по-перше та враховуватися двічі не повинна.

ВНП можна виміряти двома незалежними способами. ВНП можна виміряти або як потік товарів, тобто скільки споживач, як кінцевий користувач цієї продукції, сплатив за цю покупку, або як суму доходів, тобто ми можемо скласти усю заробітну платню, рентні платежі, відсоток та прибуток, створені в процесі виробництва. Цій підхід представляє собою техніку розрахунку доданої вартості. Обидва підходи представляють собою два різних погляди на один й той же процес. То що витрачено споживачем на придбання продукції, отримано у вигляді доходу тими, хто брав участь у його виробництві. Рівняння між витратами на виробництво і доходом, отриманим від нього, гарантовано, оскільки балансуючим елементом є доход у вигляді прибутку. Прибуток (збиток) являє собою доход, що залишається після відрахування витрат виробника на заробітну платню, рентні платежі і виплату відсотка. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту, які зобов’язана виплатити фірма, менші за ринкову ціну продукції, то різниця між ринковою ціною та доходом буде відображувати прибуток фірми. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту перевищує усталену ринкову ціну, то прибуток буде величиною від’ємною, тобто збитком.

За подібною схемою будується і обчислення усього обсягу виробництва в економіці. Існує два окремих підходи до вимірювання ВНП. Перший підхід означає погляд на ВНП, як на суму усіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку увесь обсяг виробництва. Це підхід до обчислення ВНП за виробництвом, або за витратами. Другий підхід передбачає погляд на ВНП з точки зору доходів, отриманих або створених у процесі виробництва ВНП. Це – підхід до обчислення ВНП за надходженнями, або за доходами. Більш глибокий аналіз цих двох підходів дає можливість розкрити сутність, до якої вини обидва зводяться: ВНП може бути обчислено або шляхом додавання усіх витрат на придбання усього обсягу виробленої у цьому році продукції, або додаванням усіх доходів, отриманих від виробництва усього обсягу товарів та послуг цього року. Обсяг витрат на придбання товарів цього року буде дорівнювати грошовому доходу, отриманому від виробництва продукції цього року. Таким чином, ці дві боки ВНП є двома боками однієї й тієї ж операції.

Те, що витрачено на виробництво продукту, є доходом тих, хто вклав свою працю і матеріальні ресурси у виробництво цього продукту.

Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний ВНП. Для визначення економічного добробуту зазвичай використовують саме реальний ВНП, який вимірює ВНП з урахуванням зміни ціни грошей за визначений період часу. Для коригування цін використовують методи інфлярування або дефлярування. У першому випадку, при існуванні тенденції зростання цін у попередні чи наступні роки показники цих періодів збільшується (інфлюється) до рівня базового року. Це роблять для того, щоб показники номінального ВНП не занижували реальний обсяг виробництва тих років. У другому випадку, коли показники номінального ВНП завищують обсяг виробництва їх дефілюють, тобто зменшують.

Для обчислення реального ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на індекс цін, який відомий як дефлятор ВНП, що включає не тільки ціни споживчих товарів, а також й ціни інвестиційних товарів, товарів придбаних державою, товарів, що продаються та придбаються на світовому ринку. Таким чином дефлятор ВНП є інструментом коригування грошового обсягу ВНП.

Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. [14, c. 76-78]

Отже, основними показниками чистого економічного добробуту є інфляція, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий внутрішній продукт на душу населення. Їх зміни суттєво впливають добробут суспільства.

 

 

Дослідження методологічних засад вимірювання добробуту в економічній науці здійснювалося в кількох контекстах: