Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Ціннісний вимір прав людини

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
63
Мова: 
Українська
Оцінка: 

із соціальних (передусім державних) джерел [184, c.105]. Але ж держава не може і не повинна забезпечувати усі життєво необхідні потреби індивідів з державних джерел. Приміром, для забезпечення права на працю, може бути обрана політика створення максимальної кількості робочих місць на великих, у тому числі, державних, виробництвах, а може бути впроваджена політика сприяння розвитку малого і середнього бізнесу тощо.

Як зазначає О.З. Панкевич, всі права людини є соціальними у тому сенсі, що вони обумовлені соціумом, суспільством, як за своїм змістом, так і засобами здійснення. З огляду на це несоціальних (у широкому розумінні) прав людини взагалі не існує. У вузькому розумінні соціальні права - це можливості людини забезпечити своє існування та розвиток із соціальних джерел завдяки соціальному утриманству [154, с.93].
На закінчення, потрібно зазначити, що формування уявлень про природу прав людини є динамічним процесом, відкритим для змін і поєднань, як природного й позитивного, так і соціального та юридичного їх розумінь. Тож, слід погодитися з В.С. Нерсесянцом у тому, що кожному ступеню у історичному розвитку права і держави відповідає своя концепція прав людини як суб’єкта права і відповідні уявлення про її права та особливості людської свободи й несвободи. 
Тому відповідно до загальносоціальної сутності права, будь-яке право людини - це право на задоволення її певних потреб. Цю соціальну сутність прав людини хіба що не найбільш рельєфно, безпосередньо, демонструє блок споживчих прав (які є конкретизацією права на гідний рівень життя).
 
1.3. Аксіологічна природа прав людини
 
Аксіологічна природа прав людини зазнає необхідності попереднього розгляду загального поняття цінностей і цінностей у праві зокрема. При цьому визначення останніх стикається з абстрактною, духовною природою ціннісних явищ, і не випадково між опосередкованих правом цінностей часто фігурують такі категорії, як свобода, справедливість, рівність тощо. 
Основу цінності складає ідея досконалості, що володіє якістю реальної досяжності [126, с.275]. Така ідея сама по собі є досить невизначеною, оскільки поняття досконалості не має однозначного тлумачення і, більше того, належить до світу суб’єктивності, тобто залежить від усвідомлення його значення та основних критеріїв віднесення до досконалого окремим індивідом. Загальні ж уявлення про досконалість, видається, є результатом погодження авторитетної більшості суспільства щодо її основних ознак, на кшталт конвенціональної істині.
Цінність визначається як категорія, що позначає позитивне чи негативне значення явищ природи або соціокультурної сфери; значення, якого суб’єкт надає об’єктові, співвідносячи його з образом належного [97, с. 191]. Через поняття значущості складаються основні визначення цінності, приміром, розуміння її як духовного формотворення, що існує через моральні та естетичні категорії теоретичної системи, утопічні образи, суспільні ідеали й таке інше та виступає критерієм оцінки дійсності людиною і джерелом сенсостворюючої основи людських дій, причому в основі ціннісного ставлення людини до світу лежить значущість [94, с.615-616]. Відповідна значущість розрізняється не тільки за ступенем (від найвищої до найнижчої), а й за рівнями прояву, такими як індивідуальний, груповий, суспільний. На індивідуальному рівні духовні та матеріальні явища набувають цінності, залежно від системи уявлень, переконань та принципів окремої людини. Груповий рівень відображає значущість відповідних явищ для декількох індивідів-однодумців, що об’єднуються у прагненні їх декларування та захисту. Суспільної значущості досягають ті цінності, які визнані загальними для домінуючої частини соціуму, незалежно від того, чи ця частина кількісно перевищує інші його спільноти, чи ні.
Слід зазначити, що упродовж останніх років намітилися тенденції до зближення моралі та права: підвищення регулюючої ролі преамбул, ввідних частин, принципів; закріплення у нормах права не лише розпорядження, а й ознак, якостей особи, необхідних для його активного здійснення; орієнтація на позитивні методи реалізації норм права; розширення апеляції до суспільної думки (у правотворчій діяльності йдеться про вияв або пряме вираження волі народу з окремих найбільш важливих питань шляхом всенародного їх обговорення або голосування) [73, c.135]. Разом з тим, названі принципи, закріплені у нормативних актах, часто носять декларативний характер, реально не застосовуються у право реалізації, а результати всенародних обговорень не впливають на прийняття кінцевого рішення в сфері управління державою тощо.
Видається, для розмежування права і моралі слід також звернутися до поняття «моральність», оскільки  при розумінні моралі як системи власних поглядів та переконань, що виражають особисту позицію індивіда, погляд його на добро і зло, обов’язок і сумління, відкритим залишається питання так званої суспільної моралі, що може бути визначена як система поглядів і переконань, прийнятих у певному соціумі, недотримання яких викликає відповідний суспільний осуд. Таке друге значення моралі знаходиться, уявляється, у площині моральності. Так, В.С. Нерсесянц зазначає, що принцип моралі - це принцип автономної саморегуляції індивідом свого ставлення до себе, інших і до світу в цілому. У той же час, в етичному явищі є два моменти: особистий (автономія індивіда і мотивація ним поведінки), що відповідає моралі, та об’єктивний, позаособистий (цінності, світогляд, що склалися у даній культурі, суспільстві), що відповідає моральності [141, c.66]. У цьому сенсі мораль може різко розходитися з правом, тоді як моральність, в цілому, співпадати з ним.
Від права моральність відрізняється однобічною (імперативною) структурою, а від моралі - невимогливістю до мотивів виконання тих чи інших дій [165, c.51]. Отже, з точки зору моральності, неважливо, чому дитина
Фото Капча