Cоціально-демографічна структура суспільства. Соціологія молоді

На формування вікової структури будь-якого суспільства впливають наступні чинники: народжуваність і смертність (співвідношення між ними позначається терміном “природний приріст”), а також тривалість життя. У різних країнах світу ці показники мають значні відмінності. В одних країнах сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя) становить 6 – 7, в інших – 1, 1 – 1, 4. Є країни, де середня тривалість життя складає 75 – 80 років, а є й такі, де цей показник досягає лише 60 років. Найвищий рівень народжуваності спостерігається в більшості країн Азії та Африки, а дуже низький – у розвинутих країнах. Наразі зауважимо, що останнім часом народжуваність знижується і в країнах, що розвиваються. Тобто, зниження народжуваності набуває всезагального характеру. Розпочавшись у різний час у різних країнах під впливом таких чинників, як індустріалізація та урбанізація, перехід від аграрного, сімейно-групового типу господарства до індустріального, індивідуалізованого типу, процес зменшення народжуваності поступово охоплює увесь світ.

Найадекватнішою узагальнюючою характеристикою рівня смертності у всіх вікових групах є показник середньої очікуваної тривалості життя. Середню тривалість життя називають очікуваною тому, що ця величина є по суті прогностичною. Вона показує, в якому віці будуть помирати люди, що народилися в даний період, якщо протягом усього їх наступного життя – від народження до повного вимирання покоління – рівень смертності в усіх вікових групах залишиться таким же, як і в періоді їх народження. Середня тривалість життя має значні відмінності в різних країнах світу і навіть в окремих регіонах однієї країни, а також серед чоловіків і жінок. Найвища середня тривалість життя в Японії, Швеції, Норвегії, а найменша – в країнах Африки, а також деяких інших країнах, що розвиваються.

Як бачимо, середня очікувана тривалість життя в країнах ЄС у 1996 році становила 77, 2 роки, в т. ч. для чоловіків – 74 роки, для жінок – 80, 5 років. Довше всіх живуть у Швеції, менше інших – у Португалії.

Разом з тим зростання тривалості життя супроводжувалось зменшенням народжуваності. Якщо в 1960 році сумарний коефіцієнт народжуваності в цілому по ЄС складав 2, 61 дитини на одну жінку, то в 1997 році він знизився до 1, 4, наслідком чого є скорочення долі дітей і молоді. (2,74)

В Україні існує тенденція до зменшення тривалості життя, так, якщо в 1958-1959 рр. очікувана тривалість життя ставила 69, 8 років (чоловіків – 66, 1 р. і жінок – 72, 6 р.), то в 1997-1998 очікувана тривалість життя становила 68, 1 років (чоловіків – 62, 7 р. і жінок – 73, 6 р.).

Зниження народжуваності, з одного боку, і зростання тривалості життя – з іншого, спричинило постаріння населення в ряді країн. Постарінням населення демографи називають збільшення відносної частки осіб похилого (літнього) віку. Населення країни вважається старіючим, коли ця частка перевищує 7 – 8% загальної його чисельності. У більшості економічно розвинутих країн Заходу до категорії літніх відносять людей 65 років і старше. У ряді країн (тих, що розвиваються, а також в Росії, Україні та деяких інших) межею такого віднесення вважають 60 років.

Постаріння населення – одне із значущих демографічних процесів у сучасному світі. Підтвердженням цього є те, що 1999 рік був проголошений ООН роком людей похилого віку. До промислової революції люди старше 65 років ніколи не складали більше 2 – 3% населення. Сьогодні в розвинутому світі їх налічується 14%. До 2030 року вони становитимуть 25%, а в деяких країнах біля 30%. На людей працездатного віку, чисельність яких зменшується, це лягає небаченим економічним тягарем. Сьогодні співвідношення працюючих платників податку до непрацюючих пенсіонерів у розвинутому світі приблизно 3: 1. До 2030 року це співвідношення становитиме 1, 5: 1, а в Німеччині та Італії, наприклад, воно знизиться до 1: 1, або й більше. В минулому сторіччі старішало в основному населення економічно розвинутих країн, у ХХІ ст. цей процес охопить увесь світ.

Постаріння населення породжує цілу низку економічних і соціальних наслідків. По-перше, збільшується частка пенсіонерів за віком. На пенсійні фонди лягає непомірний тягар витрат на виплату пенсій, адже скорочується питома вага працездатного населення, що робить внески у ці фонди. По-друге, збільшення частки людей похилого віку ставить перед суспільством завдання організації догляду за ними, тим більше, що питома вага осіб старше 80 років зростає швидше, ніж частка людей похилого віку в цілому. Хто буде доглядати за постарілими? Хто буде оплачувати цей догляд? Члени сім’ї чи державні та громадські заклади? Якщо люди похилого віку залишаються самотніми, увесь тягар, вся відповідальність покладаються на державні та громадські заклади, що потребує відповідних коштів. По-третє, з постарінням населення зростає потреба в медичному обслуговуванні, що вимагає додаткових витрат та засобів, розширення мережі медичних, герентологічних закладів, якісної перебудови системи охорони здоров’я. По-четверте, постаріння населення впливає на структуру матеріального виробництва і сфери послуг, змінюючи асортимент товарів і послуг у відповідності із запитами людей похилого віку.

На думку деяких західноєвропейських авторів (наприклад, французьких демографів А. Сові, Ж. Буржуа-Піша, Ж. Кало, колишнього демографа Б. Кайцера) старіюче